Етнолінгвістика (грецьк. ethnos — плем’я, народ і лат. lingua — мова) — розділ мовознавства, який вивчає відношення між мовою та її носіями, взаємодію мовних та етнічних чинників у функціонуванні і розвитку мови. Е. виникла у СІНА на основі дослідження безписемних мов як антропологічна лінгвістика, згодом влилась у соціолінгвістику як один з її напрямів. Розвиток Е. відбувався під впливом ідеї американських учених Е.Сепіра і Б.Уорфа про взаємозв’язок між мовою та системою уявлень людини про світ, ментальністю народу, особливостями його культури. Виконуючи ідеологічне замовлення на нівеляцію національних відмінностей і створення “нової історичної спільності” російськомовного радянського народу, радянське мовознавство піддавало “критиці” Е. за визнання провідної ролі мови у духовному житті народу, поза якою він насправді — неможливий. Тому письменники, усвідомлюючи, за словами В.Сосюри, що “мова — то душа народу, / Народ без мови — не народ”, були постійними захисниками його прав на іманентне самоствердження у своєму слові як єдиної запоруки збереження своєї сутності.