Епод (грецьк. epodos, від ері — безпосереднє слідування за чимось, додавання до чогось та ode — пісня) — приспів, власне, другий вірш ямбічного двовірша, складений із триметра та диметра; згодом — ліричний твір в античній версифікації, складений із двовіршів однієї метричної системи, в якому довгі віршові рядки чергувалися з короткими. Наприклад, “Еподи” Горація у модернізованому перекладі М.Зерова:

Коли ж садами осінь пройде радісна.
Достиглим красна овочем, —
Яка утіха рвати груші щеплені
Або винові китиці […].

Терміном “Е.” називалася також частина хорової партії, розташованої за строфою та антистрофою, наділеної власним ритмом, відмінним від ритму попередніх строф. Е. запроваджений в давньогрецьку поезію Стесіхором (кінець VII — початок VI ст. до н.е.), поширився в урочистій хоровій ліриці, у доробку Піндара, Вакхіліда, Юліана Єгиптянина та ін.