Епітет (грецьк. epitheton — прикладка) — один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом. Як Е. переважно вживаються прикметники (Д.Чередниченко: “Покличу тебе / До зеленого шлюбу”), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні, чим вони різняться від звичайних означень (“зелений листок”). Крім оригінальних Е., винайдених автором (Олег Ольжич: “скам’янілі дні”), у художніх творах з’являються і постійні Е. або літературного походження (Я.Щоголів: “сонце золоте”), або фольклорного (“ясні зорі, тихі води”), надмірна присутність яких шкодить естетичній якості таких творів. У ролі Е. можуть бути й інші частини мови, зокрема іменник (Ю.Липа: “…світ — жіночість незрівнянна”), зумовлюючи процес метафоризації Е.

Меню