Енциклопедія (грецьк. encyclopedie — коло знань) — науково-довідкове видання, яке об’єднує в алфавітному або систематичному порядку найістотнішу інформацію з усіх (універсальна Е.) або окремих (галузева Е.) галузей знань. Літературна Е. — один із видів галузевих Е. Сучасне значення літературної Е. пов’язане з виданням наприкінці XIX ст. “Універсального словника літератур” Г.Вапро (Париж,1876-77) та “Енциклопедії світової літератури” в США (т. 1-20. — Нью-Йорк, 1885-91). Інформацію енциклопедичного типу про українську літературу накопичено у поетичній антології “Українська муза” (1908), “Десять років української літератури (1917-27)” О.Лейтеса і М.Яшека (т. 1-2,1928), бібліографічному словнику “Українські письменники” (т.1-5. — К., 1960-65), а також у виданнях: “Литературная энциклопедия” (т.1-9, 11 — М., 1929-39; т.10 і 12 не вийшли), “Краткая литературная энциклопедия” (т. 1-8, т.9 додатковий — М., 1962-78), “Словарь книжников и книжности Древней Руси” (вип.1-3, 1987-89). У 1988-96 вийшли т. 1-3 “Української літературної енциклопедії”. Першою персональною літературною Е. в Україні став “Шевченківський словник” (т.1-2 — К., 1976-77; Держпремія УРСР ім. Т.Шевченка 1980). Персональні літературні Е. за кордоном: перша — “Дантівська енциклопедія” Дж.Скартацціні (т.1-3 — Мілан, 1896-1905), “Малий Стендалівський словник” А.Мартіно (Париж, 1948), “Довідник з Гете” (т. 1-4 — Штутгарт, 1955-61), “Дантівська енциклопедія” (т.1-5 — Рим, 1970-76). До цього типу видань належать “Лермонтовская енциклопедия” (М.,1981), довідники “Янка Купала” (Мінськ, 1986), “Францыск Скарына і яго час” (Мінськ, 1988). Виданнями енциклопедичного типу вважаються також термінологічні словники (“Словник літературознавчих термінів” В.Лесина, О.Пулинця, К.,1971).

Особливе місце серед Е. посіла “Енциклопедія українознавства” (1955-1984) за редакцією В.Кубійовича, що стала безцінним внеском в осмислення національної культури, в осягнення універсалій національної ментальності.