Елегія (грецьк. elegeia — журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фриг. elegn — очеретина, очеретяна сопілка) — один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, почасти журливого змісту. Е. визначилась у Стародавній Греції (VII ст. до н.е.) передовсім як вірш (двовірш), що складався із гекзаметра та пентаметра, розмежованого на дві рівні частини цезурою (елегійний дистих), виповнювалася як патріотичними та громадськими мотивами (Архілох, Тіртей, Солон та ін.), так й інтимними (Мімнерм), що поєднувалися у творчості деяких авторів (Теогніт). Тематичне коло Е. помітно звужується в літературі олександрійського та римського періодів. Тут переважають особисті переживання, передовсім самотності, розчарування, страждання (Каллімах, Проперцій, Тібулл, Овідій та ін.). У новоєвропейській літературі Е. втрачає чіткість форми, натомість набуває змістової визначеності (“Римські елегії” Й.-В.Гете), виражаючи переважно філософські роздуми, змішані почуття смутку і радості. Е. була предметом наукової уваги в барокову добу, що зафіксовано в поетиках тогочасних українських авторів. Елегійним настроєм переймалася лірика українських романтиків (А. Метлинський, М.Петренко, В.Забіла, С. Писаревський та ін.). Невдовзі Е. розмежувалася на Е.-сповідь (С.Руданський), Е.-думу (Т.Шевченко), Е.-пісню (Л.Глібов). Зверталися до цього жанру І. Франко (“Майові елегії”” — елегійний дистих), Леся Українка (“До мого фортеп’яно”), особливо символісти (О.Олесь, П.Карманський та ін.). Своєрідної тональності набула Е. у творчості Б.-І.Антонича, власне, у його другій збірці “Три перстені”, де вона виповнювалася міфологемним змістом і водночас виконувала композиційну “циклізаційну” функцію видання (“Елегія про перстень ночі”, “Елегія про перстень пісні”, “Елегія про перстень . кохання”). Е. в сучасній поезії узалежнюється від індивідуального стилю певного автора, не втрачаючи своїх домінантних ознак, тому вона кожного разу має свої відмінності у доробку А.Малишка, І.Драча, М.Вінграновського, Ліни Костенко, Л.Талалая, І.Римарука та ін.

Меню