Драма абсурду — сукупність явищ авангардистської драматургії в європейському театрі XX ст., узмістовлених філософією екзистенціалізму, в якій проблема абсурду буття — одна із центральних. Д.а. виникла після паризьких прем’єр п’єс Е.Іонеско “Голомоза співачка” (1950) та С.Беккета “Чекаючи на Годо” (1952). У них проглядалися основні риси такої драми: гротескно-комічний прояв оманливості форм, зокрема мовних, у повсякденні пересічної людини, якими вона відмежовується від безвихідної трагічності свого існування, метафорична інтерпретація шокового стану, пережитого нею під час усвідомлення ілюзорності буття перед силою ірраціональних стихій. Серед представників Д.а. — Ж.Жене, Б.Віан, С.-Ж.Перс, Почасти А.Адамов у Франції, Д.Буццаті, Е. д’Ерріко в Італії, Г.Пінтер в Англії та ін.