Деконструкція — теоретична концепція, що знайшла широке поширення у літературознавстві та мистецтві» Базується на виявленні в текстах опорних понять і шару метафор, котрі вказують на несамтожність тексту, на перегук його з іншими, більш ранніми текстами. Виникла в річищі структуралізму, є опорною стратегією опозиційного до структуралізму напряму — постструктуралізму, котрий виник на межі 60-70-х XX ст. на ґрунті структуралізму і став своєрідним запереченням його. Постструктуралісти спираються на судження французького філософа Ж.Дерріди — теоретика Д., на якого значною мірою вплинули Г.-В.-Ф.Гегель, Ф.Ніцше, Е.Гуссерль, М.Хайдегтер, 3.Фрейд, літературний авангард (А.Арто, Ж.Батай, М.Бланшо та ін.). Головними об’єктами дослідницької роботи Ж.Дерріди є філософські метафізичні тексти. Мета — подолання метафізичності тексту способом Д. У. світлі Д. сьогодення в тексті не існує; минуле залишає в нім свій слід, а майбутнє — ескіз своїх контурів; текст — це втілення принципу гетерономності, це новотвір, на “тілі” якого видніються сліди багатьох “щеплень”, знаки “включеності” у цей текст інших текстів. Д. — особлива стратегія у відношенні до тексту: вона включає в себе одночасно і його “деструкцію”, і його реконструкцію. Термін Д. Ж.Дерріда запозичив у М.Хайдеггера, переосмисливши та застосувавши до нових умов хайдеггерівське поняття “деструкція”, скероване на позитивне засвоєння минулого, на позитивне смислотворення. Вихідний пункт і основна позиція Д. — неможливість перебувати поза текстом. Теорію Д. використовують сучасні літературознавці, які розробляють проблеми інтерпретації та інтертекстуальності. Д. зробила надзвичайно великий вплив на науку про літературу: під знаком Ж.Дерріди розвивається англо- (особливо американське) й франкомовне літературознавство 80-90 у своєму постструктуралістському варіанті (Д.-Х.Міллер, Г.Блум, Юлія Крістева). В українськім літературознавстві популяризують теорію Д. Соломія Павличко, Тамара Гундорова та ін.

Меню