Дактиль (грецьк. daktylos — палець; міра довжини) — в античній версифікації — стопа на чотири мори з трьох складів, з яких перший — довгий, решта — короткі. У силабо-тонічній системі — трискладова стопа з наголосом на першому складі (— ∪ ∪). Дактилічні віршові розміри з’явилися в українській поезії у другій половині XVIII ст., проте чималий час лишалися не вельми популярними. І досі одностопний Д. — надзвичайно рідкісне явище навіть у гетерогенних строфах, хоч трапляються поодинокі випадки йото вживання:

Всі поля серпами гніву
скошено.
Всі шляхи в кривавій зливі
зрошено

(Юрій Клен).

Іноді поети вдаються до двостопного Д.:

Лезами слів
Значте скарби.
Воля і гнів —
Голос доби

(П.Филипович).

Поширенішим є тристопний Д.:

В райдугу чайка летіла.
Хмара спливала на схід.
Може б, і ти захотіла
Чайці податися вслід?
Сонце на заході впало.
Райдуга згасла в імлі.
Темно і холодно стало
На неспокійній землі

(Л. Первомайський).

Часто використовується чотиристопний Д.:

Синіми спіралями, барвами кольорами
Ходить ходить хвилями втіха, як вино […]

(І. Багряний)

Цікавий приклад п’ятистопного Д, міститься у доробку М. Вінграковського:

Ніжне творіння, тебе я не завжди докликую,
Наче ту пару з небачених чаш із віків,
Вдень ти малою стаєш, і стаєш уночі ти великою,
Чом собі снишся вночі ти косулею серед вовків?

Не є винятком і шестистопний Д., в тому числі й білий:

Дні відцвітають в минуле, тремким осипаються листям
В сяєві променів грають, в барвистім згоряють вогні.
Смуток і радості й туги засновують очі імлою.
І на волосся й на вії сріблястий кладеться іней

(Б. Кравців).

Дедалі більше поширення знаходить вільний Д.:

Тільки й думок — на ранок
Хліба нема у жінки…
Ґанок,
Труп біля стінки

(Є. Плужник).