Дактиль (грецьк. daktylos — палець; міра довжини) — в античній версифікації — стопа на чотири мори з трьох складів, з яких перший — довгий, решта — короткі. У силабо-тонічній системі — трискладова стопа з наголосом на першому складі (— ∪ ∪). Дактилічні віршові розміри з’явилися в українській поезії у другій половині XVIII ст., проте чималий час лишалися не вельми популярними. І досі одностопний Д. — надзвичайно рідкісне явище навіть у гетерогенних строфах, хоч трапляються поодинокі випадки йото вживання:
Всі поля серпами гніву
скошено.
Всі шляхи в кривавій зливі
зрошено
(Юрій Клен).
Іноді поети вдаються до двостопного Д.:
Лезами слів
Значте скарби.
Воля і гнів —
Голос доби
(П.Филипович).
Поширенішим є тристопний Д.:
В райдугу чайка летіла.
Хмара спливала на схід.
Може б, і ти захотіла
Чайці податися вслід?
Сонце на заході впало.
Райдуга згасла в імлі.
Темно і холодно стало
На неспокійній землі
(Л. Первомайський).
Часто використовується чотиристопний Д.:
Синіми спіралями, барвами кольорами
Ходить ходить хвилями втіха, як вино […]
(І. Багряний)
Цікавий приклад п’ятистопного Д, міститься у доробку М. Вінграковського:
Ніжне творіння, тебе я не завжди докликую,
Наче ту пару з небачених чаш із віків,
Вдень ти малою стаєш, і стаєш уночі ти великою,
Чом собі снишся вночі ти косулею серед вовків?
Не є винятком і шестистопний Д., в тому числі й білий:
Дні відцвітають в минуле, тремким осипаються листям
В сяєві променів грають, в барвистім згоряють вогні.
Смуток і радості й туги засновують очі імлою.
І на волосся й на вії сріблястий кладеться іней
(Б. Кравців).
Дедалі більше поширення знаходить вільний Д.:
Тільки й думок — на ранок
Хліба нема у жінки…
Ґанок,
Труп біля стінки
(Є. Плужник).