Буколіка (грецьк. boukolos — пастух; boucolikos — пастуший, сільський; tа boucolica — пастуша пісня) — жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя на селі. Започаткований в Елладі (Теокріт, III ст. до н.е.), він розвинувся у творчості Мосха (II ст. до н.е.), Вергілія (І. ст. до н.е.) та ін., у романі Лонга “Дафніс і Хлоя”. За основу Б. правили народні пісні сицилійських пастухів на честь Діоніса. Б. була відроджена в добу Ренесансу (Т.Тассо, Я. Саннадзаро та ін.). Відлуння буколічних мотивів спостерігаються і в українській поезії XVIII ст., зокрема у творчості Г.Сковороди (“О селянський милий, любий мій покою…”). Б. має різновиди: пастораль, еклога, ідилія тощо, наявні у доробку багатьох ліриків. Особливої уваги надавали їй “неокласики” (М.Зеров, М.Рильський та ін.). Цікаві приклади Б. лишив у своїй поетичній спадщині В.Мисик:

Що ж, запрягай корівок, Трохиме, пора вирушати!
Хмар порідшало, тільки на грецькому темно ще.
Як же
Всім ці дощі увірились! Стерні давно потонули
В буйній отаві. Над шандрою бджоли дзвенять на осонні.
Копи давно посіріли й приплюскли, зерно проростає —
Важко й навильник тепер од землі одірвати! А потім
Довго-довго корови везуть невисоку гарбичку
До слободи, що далеко темніє садками […]