Біографічний метод у літературознавстві (грецьк, bios — життя, grаpho — пишу, metodos — шлях пізнання) — спосіб вивчення літератури, при якому біографія і особистість письменника розглядаються як визначальний момент творчості. Б.м.у л. вперше широко використаний французьким ученим Ш.Сент-Бевом у праці “Літературно-критичні портрети” (1836-39), котрий вважав за потрібне вивчати біографії великих людей, навіть не студіюючи творів письменників. Своєрідно тлумачив він історію літератури, яку розглядав як “цікаве і захоплююче читання, але це читання потрібне для з’ясування різноманітних фактів, добре написаних біографій великих людей”. Б.м.у л. часто пов’язують із запереченням різних літературних напрямів і культивуванням “імпресіоністичного” портрета письменника як основного критичного жанру. Подальше вдосконалення Б.м.у л. знайшов у працях І.Тена та Г.Брандеса. Якщо Ш.Сент-Бев біографію і особистість письменника розглядав лише у зв’язку з соціальними і художніми ідеями століття, то І.Тен не вилучав їх із впливу середовища та моменту, Г.Брандес — із суспільних рухів. На думку І.Франка, цю теоретичну доктрину Ш.Сент-Бева та І.Тена Г.Брандес помітно скоригував, доводячи, як “великі люди силою свойого генія перетворюють осередок, з котрого вийшли, з одержаних виражень і ідей силою вродженого комбінаційного дару і чуття творять зовсім нові образи, могутні імпульси для дальшого історичного розвою” (І.Франко. Тв. в 50 т.— Т.31 — С.382). В українському літературознавстві II половини XIX ст. представником біографічного напряму був професор Львівського університету О.Огоновський (1833-94). У його “Історії літератури руської” біографічний принцип аналізу поряд з бібліографією творів письменника посідав основне місце. Тому “Історію літератури” О.Огоновського називають біо-бібліографічним довідником, у якому автор розглядав художнє полотно як прояв елементів біографії його автора.