Багатосполучниковість, або Полісиндетон (грецьк. poly – багато і syndeton — зв’язане) — одна з фігур поетичного мовлення, виповнена повторюваними однаковими сполучниками задля посилення ліричної виразності чи медитативності. Цікавим прикладом Б. сприймається сонет Б.-І.Антонича “І”, насичений сполучником “і” в анафоричній та епіфоричній позицій

І вітер, що жене на руннім полі,
і дощ, що жне руді хмар руна в млі,
і злотий усміх зір на синім тлі,
і долі спів пшеничної в стодолі.
І виноград, і водоспад удолі,
і сад, і дзвінкодзвонні солов’ї,
і їх пісні, немов фонема “і”,
і гай, і водограй, і край на волі.
І сон на сіні й сонні лісу тіні,
і смерк в руїні, і казки в країні,
і чалі коні, й чвал баский по степі,
І грунь, і рунь, і завтра у вертепі,
і гарний світ удень і серед ночі,
і найгарніший, як лиш замкнеш очі.

Б. як засіб градації використовується також у прозових творах, надаючи їм напруженого експресивного колориту, як, приміром, у новелі Ю.Яновського “Подвійне коло” з роману “Вершники”.