Астрофічний вірш (грецък. astrophos — безстрофовий) — вірш, в якому відсутнє симетричне членування на строфи, рядки вільно переходять від чотиривірша у двовірш тощо, посилюю чи розмаїття інтонаційно-синтаксичних структур, сприяючи увиразненню поетичного мовлення. Як різновид акцентного вірша декламаційного типу, він добре відомий українській поетичній класиці (“Сон”, “Кавказ” Т.Шевченка; “Чого являєшся мені…” І.Франка; “Моє кохання”, “Шукачам щастя”, “Павзи” М.Семенка та ін.), набуваючи найокресленішого вигляду у творчості П.Тичини (“Плуг”, “Вітер з Українки”, “Похорон друга”).

Меню