Антоніми (грецьк. anti — префікс із зазначенням протилежності та опута — ім’я, назва) — пари слів, які вживаються в художній літературі як лексична антитеза, зважаючи на їхню смислову бінарну опозицію (високий — низький, добрий — лихий, світлий — темний, верховина — долина і т.ін.). Вони широко застосовуються в усному мовленні, зафіксовані у фольклорі. Цей досвід Переймають письменники, називаючи А. свої твори (М.Стельмах — “Правда і Кривда”, Л. Первомай-ський — “Гіркий мед”, В.Міняйло — “Зорі й оселедці” і та ін.). Подеколи слова набувають антонімічного значення лише в межах художнього контексту (“Засміялося серце у тузі” –П. Тичина; “Жива і скошена тече в мені трава” — А.Кичинський та ін.) або правлять за композиційний принцип ліричного сюжету):

зверху й знизу знизу й зверху
ззаду й спереду
променіє це невмираюче життя
око оглядає
думка думає себе
незмінно змінна […]

(М.Царинник).

А. української мови зібрані та опубліковані окремим виданням: Полюга Л.М. Словник антонімів. — К-, 1987.