Анаграма (грецьк. ana — пере та gramma — літера) — переставлення літер у слові, завдяки чому витворюється нове значення, прочитуване у зворотному напрямку (тік — кіт, мука — кума, літо — тіло), постають псевдоніми (Симонов — Номис) тощо. Ця стилістична фігура добре відома в українській поезії, використовується з метою римування чи створення різних ефектів, зокрема комічного, як у поемі І.Котляревського “Енеїда” (частина IV): “Борщів як три не поденькуєш, / На моторошні засерчить; / І зараз тяглом закишкуєш, /їв буркоті закеньдюшить”. Можливості А. привернули увагу схильних до версифікаційних експериментувань авангардистів (Д.Алексич, К.Швіттерс, Гео Шкурупій та ін.), які намагалися шляхом почленування і довільного монтажу мовного матеріалу витворити нову поетичну якість, як, наприклад, М.Семенко у вірші “Автопортрет”:

Хайль семе коми
ихайль кохайль альсе комих
ихай месен михсе охай
мх иль кмс мих мих
Семенко енко нко Михайль
Семенко мих михайльсе менко
О семенко михайль!
О михайль семенко!

Однак ніхто з-поміж авангардистів не сягнув того взірця, що його здійснив Гекарт, видавши у Валансьєні курйозну книжку під назвою «”Анаграмеана”, поема в VII піснях, XCV-те (насправді — перше —- упор.) переглянуте, виправлене та доповнене видання, рік XI анаграматичної ери» (1821), що нині зберігаєтеся в Паризькій національній бібліотеці. Сам автор досить скептично ставився до свого видання.

Меню