Дарина Березіна – …а вони мені: та ну, не сміши людей!

…а вони мені: та ну, не сміши людей!
адже ти ніхто, і місце твоє – ніде,
а усе, що ти робиш – нікчемне, дурне й пусте:
ані сексу, ні сенсу, ні грошей у гаманці…
я мовчу, ховаючи погляду срібний лід;
я тягну за собою споминів злий граніт
і благаю подумки: Той, сущий Над і Під,
збережи цей маленький світ у моїй руці.

…а вони мені – кому ти треба, облиш?
адже скільки вас таких, що довіку – між,
що не вміють брехати в очі, а в спину – ніж
і самі обирають для себе цвяхи і хрест?
я мовчу, долоні майже вже не болять;
я всміхаюсь в зловтішні очі моїх прояв
і під дикий гвалт ошалілого вороння
шепочу: збережи довіку, учора й днесь.

…а вони мені: ти одна, зрозумій, одна!
і у тебе в очах війна й навдокіл – війна!
телефон мовчить, і гірчить на губах вина,
а в пітьмі навколо – ні зірки, ні маяка…
я мовчу; сперечатися? я вас благаю – з ким?
я записую на зап’ястках уривки рим
і всміхаюсь, коли у скроні вдаряє грім
і в мою долоню лягає Його рука.

автор: Дарина Березіна

...а вони мені: та ну, не сміши людей!