пройшло дитинство,як зима
було,і вже його нема
ще вчора безтурблтне літо
приносило велику втіху
ще вчора осінь золота
до школи нас усіх вела
а та,чекала в своїх стінах
і ми чекали з нетерпінням
коли зайдемо знов в свій клас
коли навчати будуть нас
в черговий рік,в черговий раз
коли за парти знову сядем,
коли піднімемось чи впадем у навчанні,
перше кохання.
коли дорослішали ми
коли ставали вже людьми і йшли в життя
й не озираючись так ждали майбуття
і мріяли,чекали на дива
і говорили ті прості слова
ті,від яких залежало багато,
ті,що так хотілося сказати
людині ,серцю милій
знов і знов
проходила любов
і знов верталася назад
і так не раз
ото був час!!!
як швидко ті роки пройшли,
чому не помічали ми ту швидкоплинність?
коли в очах погасла ця невинність?
ненвинність іншого життя
що відійшло у небуття
і більше нам ніяк не повернути
тих днів,яких незможем ми забути…