Журлива Олена – Хто знає, як рік минає

1959 рік, видавництво «Дитвидав»

Ой, які сніги глибокі!
Дід Мороз рум’янить щоки
Та сніжинками лице
До червоного січе.

Налетіла завірюха.
Ой, замерзли ніс і вуха!
По землі з кінця в кінець
Ходить Січень-молодець.

Тріщить мороз. Надворі стужа.
Аж страшно вийти за поріг…
Навколо хат і по дорогах
Рипить хрусткий блискучий сніг.

Замерзли вікна, всюди крига,
В повітрі сніжна каламуть.
За те, що він холодний дуже.
Цей місяць здавна Лютим звуть.

В небі сонце ясно сяє,
Потекли дзвінкі ручаї,
Тануть зрушені сніги,
Хвиля пінить береги.

І смачний з берізки сік
По корі її потік.
Це вже Березень прийшов,
Що злу зиму поборов.

Весна, весна! Цвітуть дерева,
Гаї й долини — все в цвіту.
І сонце ясне полудневе
Вже тче тканину золоту.

В садах повсюди пишні віти
Облиті наче молоком.
Так гарно й радісно кругом…
Привіт тобі, веселий Квітень!

Перше Травня всі ми славим,—
Всі ми любим місяць Травень.
Скрізь червоні прапори
Мають птицями вгорі.

Травень, травень! Скрізь трава,
Наче скатерка нова…
Перше Травня всі ми славим,
Всі ми любим місяць травень.

У саду почервоніли
Груші, яблука та сливи.
На рясних кущах порічок
Висять китиці красиві.

А гаряче сонце сяє.
Круг дерев росте травичка.
Червень гарно очервонив
Груш і яблук круглі личка.

Південь. Спека, Жарко всюди.
На полях працюють люди.
А в густім зеленім гаї
Пишна липа розцвітає.

Пахне квітами навколо,
Мед збирають з липи бджоли,
Посхилялись довгі віти…
Гарно, діти, в Липні жити!

Давно колись у нас
Серпом на полі жали,
І Серпнем місяць жнив
Давно колись назвали.

Лежить в коморі серп, —
Життя у нас змінилось,
Комбайн змінив серпи,
Та назва залишилась.

Застукотіли скрізь машини,
Озвались гомоном поля, —
Дала багато цього року
Нам хліба рідная земля.

Он молотарка аж скрегоче,
Снопи ковтає, верещить.
Це Вересень — швидкий, робочий
Прийшов врожай наш молотить.

Здрастуй, Жовтень, свято волі!
Всюди радісні пісні…
Мов привіт, летять поволі
З віт листочки чарівні.

Вітерець несе їх в поле.
Рясно стелить край доріг.
Всіх, хто бідний люд неволив,
Славний Жовтень переміг.

Повіяв холод. В сірій млі
Лежать в стерні далекі гони.
На мерзлій зораній землі
Сидять зажурені ворони.

Барвисте листя скинув сад,
Тремтять од вітру голі віти, —
Подув холодний Листопад,
І в’януть в парках бідні квіти.

Враз пороша землю вкрила,
Замела шляхи й стежки.
Грудень землю, де орали,
Заморозив на грудки.

Торохтять вози й машини.
В руки хука сніговик…
Ух, та й холодно ж у Грудні!
От уже й скінчився рік.

Меню