Компанієць Лідія – Голубий ара з Амазонки (Збірка)
1968 рік, видавництво «Веселка»
«НЕ РУШ МЕНЕ»
Лиш травень луки та гаї
В зелене одягне,—
Прогляне рясно із землі
Трава «не руш мене».
Вона блискуча і м’яка,
Її впізнає всяк…
А знаєш ти, чому народ
Назвав її отак?
Бо ця травичка — вереда:
Вітрець ледь-ледь війне,—
Вона шепоче-шелестить:
— Не руш, не руш мене!
Комаха сяде на стебло,
Росиночку ковтне,—
Травичка геть її жене:
— Не руш, не руш мене!
Дівчатко босе пробіжить,
Спідничкою майне,
А вереда їй шелестить:
— Не руш, не руш мене!
І тільки сонцю та дощу
Радіє ця трава,
Бо з них вона росте й цвіте,
Бо з них вона — жива!
ІЗ СОНЕЧКОМ РАЗОМ
Вертався я з річки.
Ішов я помалу,
І сонечко
Разом зі мною
Чвалало.
Та рантом згадав я,
Що тато й матуся
Сваритися будуть,
Як я запізнюся.
Прискорив я кроки,
Немов для походу,
I сонечко в небі
Набавило ходу!
Побіг я прожогом,
Аж вітер у вуха,
І сонце за мною
Побігло щодуху!
Отак
Бережком,
По ярочку крутому,
Із сонечком разом
Примчав я додому!
«КОСМОНАВТ» І РЯБКО
Зодягає « космонавт»
Шлем з паперу й вати
І рушає до зірок
З батьківської хати.
— До побачення, Рябко,
Давній мій дружище!.. —
…Залітає «космонавт»
Щохвилини вище.
До Сатурна б він домчав,
Приземливсь би хвацько,
Та схопив за чобіток
Пес його зненацька.
Гавкнув пес, заскавучав:
— Повертай додому! —
«
Космонавта» він стягнув
З космосу додолу.
Витер з носа «космонавт»
Пил метеоритний:
— Ох, і дурень ти, Рябко,
Дурень безпросвітний!
Хоч і красень ти, Рябко,
Отакий заввишки,
А фантазії нема
В тебе анітрішки!
ТРЕТЯ СПІВАЧКА
Ось прокинувся сад на світанку,
І почулось:
— Тру-лю!
— Дзень-дзень-дзень! —
Дві веселі, завзяті вільшанки
Заспівали квітневих пісень.
Третя пташка озвалася з двору
— Тру-лю-лю! — почала вона влад,
І від цього ранкового хору
Стрепенувся зчарований сад…
Хто ж була вона, третя співачка?
Чи синичка, чи сойка мала?
Ні, то вибігла Галя на ґанок
І у пісню веселих вільшанок
Голосочок тоненький вплела!
ПІСЛЯ ДОЩУ
Чистим дощиком умиті,
На грядках танцюють квіти:
Резеда,
Зірки-красольки,
Мальви — білі парасольки.
Квітам сонце щедро світить,
Їм краси і сили зиче,
А пустун-музика вітер
Вальси й полечки мугиче.
СОН
Безтурботно спить Васько.
Тиша… Ранній ранок…
Хто ж добуде молоко
Васі на сніданок?
Хто духмяним пирогом
Почастує Васю?
Баба встала — і бігом
З хати подалася…
…Повертається стара.
Кошик — з верхом повен.
Підіймається стара
Аж на п’ятий поверх.
Ниють ноги, сил нема,
І задишка мучить…
А Васько собі дріма,—
Хай поспить онучок!
Бачить сон цікавий він:
Тиша… Ранній ранок…
Мчить Васько у магазин
Добувать сніданок.
Повертається Василь,
Кошик — з верхом повен.
Підіймається Василь
Аж на п’ятий поверх.
— Ось вам, бабо, молоко,
Ось вам гроші-лишки! —
…Тут прокинувся Васько,
Потягнувся в ліжку.
Встав, добренько попоїв,
В хаті насвинячив
І бабусі розповів
Все, що в сні побачив.
А вона йому на те:
— Любий мій онуку,
Сон під середу — пусте,
Він, на жаль, не в руку!
МАНДРУВАВ Я ЧОВНИКОМ В СЕЛО…
Мандрував я човником в село
У ясну, безвітряну погоду.
Раптом
— із хмарками, як було,—
Небо перекинулось у воду!
У Дніпрі відбився дикий птах,
Гуси, що скубли весняну ряску.
І поплив я небом
По хмарках
У красу небачену,
У казку…
ВИНУВАТІ НОГИ
Є сестричка в мене —
Майєчкою звати.
День і ніч сестричка
Ладна танцювати!
Сядемо ми з нею
Снідати в альтанці,—
Ноги у сестрички
Дріботять у танці.
Побіжим із нею
Плавати до річки,—
Просяться в таночок
Ноги у сестрички.
Навіть коли Майя
Спати вже лягає —
«Козачка» ногами
В ліжку виробляє!
Винуваті ноги,
Дівчинка не винна…
Може, із сестрички
Буде балерина?
СМІХ ТА Й ГОДІ!
В нашій хаті є дивак,
Робить він усе не так:
В ночвах плава по землі,
Верхи скаче на мітлі,
А в собаки чи в кота
«Як здоров’ячко?» пита.
Ловить сонце він мішком,
Накриває лопушком,
Поливає камінці,
Щоб вродили кавунці,
Каву п’є із огірком,—
Сміх та й годі з диваком!
Та дивак цей — не дивак,
Він кирпатенький хлопчак,
Тільки діє без ума,
Бо йому й трьох літ нема!
ДЕ ГАННУСЯ?
На світанку, в літню пору,
Наша Ганя зникла з двору!
Ми схопились — де Ганнуся?
Чи на став погнала гуси,
Чи качок пасе в ярку?
…А Ганнуся — на лужку!
Квіти рве, траву толоче,
Із пташками щось тороче
І стриба серед лужка,
Як теля без мотузка!
ПОРВАНА СОРОЧКА
Хліб на черінь садовить мати,
А син з плачем зайшов до хати.
— Чого ти плачеш, мій синочку?
— Ой мамо, я порвав сорочку!
Поліз нарвати я дичок,
Та й зачепився за сучок!
— Ну, годі вже репетувати,—
Сорочку можна полатати.
Велика дірка чи маленька? —
Один рукав лишився, ненько!
ЗЕЛЕНИЙ ШУМ
Зодягнув лісочок
Зеленую шубу, —
Повно у лісочку
Зеленого шуму!
— Шуме, шуме, здрастуй!
Чом ти зеленастий?
— А тому, що в мене
Вся рідня зелена:
Клени та дубочки —
То мої браточки,
Молода травичка —
Дорога сестричка,
Деревій та м’ята —
Любі мама й тато,
Верес і кульбаба —
Мої дід та баба!
ГОЛУБИЙ АРА З АМАЗОНКИ
Я застудився — і лежу,
Гарячий мов жарина…
Погано, друзі, я скажу,
Коли слаба людина!
Цвіте бузок,
Весна кругом,
Літають пташки й мушки,
А ти, неначе ланцюгом,
Прикутий до подушки!..
Мене татусь пошкодував,
Мою розвіяв тугу:
Мені татусь подарував…
Вгадайте — що?
Папугу!
Він — голубий, як небеса!
Хоч хвастать я не стану,
Та прибула ота краса
В наш край з-за океану.
Цей птах у тропіках зростав,
На річці Амазонці.
З дерев горішки він зривав
І крила грів на сонці.
…І ось тепер заморський гість
З моїх долонь горішки їсть,
Жовтаве око мружить,
Живе собі — не тужить.
Тропічний ара — не дурний
І не якесь ледащо:
Тропічний ара чарівний —
Пташина говоряща!
Він прислухається весь час
Чи їсть, а чи літає —
І всі розмови поміж нас
На вус собі мотає.
За татом вимовляє він:
«Ковтай-но, синку, аспірин».
За мамою: «Ой, горе!
Дитятко наше хворе!»
(Дитятко хворе — тобто я,
Мене жаліє вся сім’я.
Дітей завжди жаліють,
Коли вони хворіють).
В недузі тихо я лежав,—
Поглянуть любо-мило!
…Аж ось тепер
Я з ліжка встав,
З’явилась в мене сила.
Машину швейну я кручу,
По хаті бігаю, кричу,
Ганяю у футбола.
Усе в кімнаті аж гуде,
Кімната обертом іде,
Коли заб’ю я гола!
Тепер татусь щодня гука:
— Нема життя від хлопчака!
Ой, начувайся, сину,
Гляди, візьму лозину!
За татом ара голубий
Кричить «лозину», хоч убий!
Гожу йому я й так і сяк,—
Не замовкає він ніяк!
Кажу йому: — Горішок на! —
Ні, не спинить балакуна!
«Лозина» та «лозина»,—
От капосна пташина!
Вже цілий тиждень раз у раз
Такі я чую зойки…
Скажіть, кому потрібен з вас
Папуга з Амазонки?
Візьміть його в свою сім’ю.
Візьміть!!!
Я даром віддаю!
СПЕКА
У пекучий літній день,
По шляху крутому,
Два брати — Сашко й Тимко
З річки йшли додому.
Каже старший до Тимка:
— Ох, браточку, спека!
Пити хочеться мені,
А село— далеко!
Молоко б я зараз пив —
Холодненьке, з льоху.
В молоко я б накришив
Паляниці трохи!
Тут Тимко як розмахнувсь
Та Сашка як трісне:
— Хліба, дурню, не криши —
Молоко прокисне!
РАНО-ВРАНЦІ
Листки не шелеснуть навколо.
Сховалися зорі…
Світає…
Гаряче рожеве півколо
Неторопко сходить з-за гаю.
Вітрець не гойдає травичку,
Рясний очерет не колише…
…Ой!
Гуси злетіли на річку
І крильми розбризкали тишу!
СЕРЕД МАКІВ НА ПОЛЯНІ
Серед маків на поляні
Йшли дві дівчинки рум’яні.
А в рум’янцях така сила,
Що всі маки погасила!
Квітів дівчинки нарвали,
Посідали,
Заспівали.
А у співах така сила,
Що все поле звеселила!
ЦИРКОВА ВИСТАВА
КАЗКА
Зайча вухате,
Сіре Гусеня,
Рябе Курчатко, лагідне та миле,
Брели собі лісочком навмання,
Сказати б так — прогулянку робили.
Аж раптом стрівся їм пройдисвіт Лис:
— Кого я бачу? Дітвору кохану!
А я вам, любі, звісточку приніс:
Приїхав цирк до нас
З-за океану!
Ходімте швидше у мою нору!
Там зараз виступатимуть артисти:
Уславлена гімнастка Кенгуру,
Ведмідь і Слон — відомі танцюристи,
Наїзники — Жуки та Павуки,
Співачка біла Качка — гордість цирку…
От ми й прийшли! —
…І раді малюки
Шмигнули в цирк —
До Лиса в темну нірку.
А хитрий Лис — дверцята на гачок!
Питає Зайчик: — Де ж вони, артисти? —
Сміється Лис: — Ох, Зайчик-простачок!
Який там цирк? Я вас надумав з’їсти!
Ви всі такі м’якенькі та пухкі,
З вас приготую я чудові страви!..—
І Лис, замкнувши їх на три замки,
Побіг у ліс — По трави Для приправи.
Гукнуло Гусеня:— Боюсь, боюсь!
— Ой, де ти, мамо?—схлипнуло Курчатко.
Хоч кажуть всі, що заєць боягуз,—
Вухате не злякалося Зайчатко.
— Облиште сльози! — Зайчик промовля.
—
Не треба, друзі, скиглити і нити.
Для того щоб втекти нам звідціля —
Давайте краще землю будем рити!
Отож мерщій до праці, малечня!
Прориєм хід — і втечемо до мами!
…І ось уже Курчатко й Гусеня
Довбають землю гострими дзьобами.
А Зайчик, не шкодуючи себе,
Швиденько землю лапами гребе.
Вже в Зайчика на пальцях мозолі!
Ох, важко як! Ох, притомились бранці! …
Аж ось з’явилася щілиночка в землі —
І бранці Опинились на полянці!
Ранковий ліс їх сонцем зустріча.
Навкруг — краса, яку не описати!
Зраділи Гусенятко та Курча
І почали Зайчатко цілувати:
Без тебе нам із «цирку» не втекти!
За все, за все тобі спасибі, Заю!..
Читачу мій!
Не знаю там, як ти,
А я хоробрих
Дуже поважаю!
ХЛОПЧИК-НЕПРИТИКА
Федя змучила нудьга…
З ранку до обіду
Він по хаті сновига,
Наче той сновида.
То зітхне,
То позіхне,
То на ліжко ляже,
То у люстро зазирне —
Язика покаже;
То кота він упійма
І за вуха смика…
Що ти нудишся дарма,
Хлопче-непритика?
Кіт — і той в труді зроста,
Ловить миші кляті.
І виходить — від кота
Більша користь в хаті!
ШКОЛЯРКА
Попадали додолу
Пелюстки з нагідок…
Біжить Галинка з школи,
Звертає в дитсадок.
Побачити Галинку
Тут всі давно хотять.
Спішать назустріч друзі,
Ногами тупотять.
— Ну що?
— Чи важко вчитись?
— П’ятірка є чи ні?
— Та дайте ж роздягтися,
Віддихатись мені!
Віддихалась і сіла.
— Ой, що у класі в нас!
Ми букву «А» писали
Сьогодні перший раз!
Така вреднюща буква,
Така вона важка! —
…І слухають Галинку
Малята з дитсадка.
Дивуються з портфеля,
Із гумки, з олівця.
І тьмарить хмарка-заздрість
Безхитрісні серця.
А Галі не сидиться,—
Підходить до вікна. —
— А он альтанка наша! —
Всміхається вона.
Тут все знайоме Галі —
І гори із піску,
І гойдалка весела,
І вишня на горбку.
Три роки Наша Галя
Приходила сюди,
Берізки малювала,
Ліпила поїзди.
Сміялась, танцювала,
Пісні дзвінкі вела
І якось непомітно
Взяла та й підросла!
«ВИ КУДИ ОД НАС, ПТАХИ?»
Відлітали журавлі
Із заморської землі.
Притомились журавлі,—
Сіли-впали на ріллі.
А заморські дітлахи:
— Ви куди од нас, птахи?
— Ми вертаєм до Дніпра,—
Нам додомоньку пора.
Відпочинем, Поїмо
Та ізнов полетимо!
У ПТАШНИКУ
Летять через гаї,
Через річки
«Курли-курли» — мандрівники крилаті.
Їх тіні, невиразні та хисткі,
Лягають на поля,
На сіножаті.
Чекають птахів Африки ліси,
Зелені й свіжі луки італійські.
Зачувши в небі їхні голоси,
У пташнику змовкають
Гуси свійські.
Давним-давно приборкані людьми,
Вони на мить, в тривозі і надії,
Підводяться,
І журно б’ють крильми,
І витягають в небо довгі шиї…
ЗАМОВКЛИ ЗОЗУЛЬ ГОЛОСИ…
Замовкли зозуль голоси,
Дощі накрапають похмурі.
Дерева, позбувшись краси,
Стоять у осінній зажурі.
А вітрові впину нема —
Свистить, бешкетує усюди:
Вільшині він руки лама,
Дубочки штовхає у груди.
Ти, вітре, дерев не займай,
Не будь таким злим та сердитим
Нехай попрощається гай
Із сонечком красним і літом!
МУРЧИК І ГРИЦЬ
Це не казка, а билиця
Про котка Мурка та Гриця…
Ніде, діти, правди діти:
Важко Мурчикові жити —
Гриць котка вигонить з хати
На подвір’ї ночувати.
А чи дощ, а чи зима —
Житла в котика нема!
Він живе — не ледарює,
Уночі мишей вартує.
Тільки служба ця недремна,
Як то кажуть, надаремно.
Кіт — тварина тиха й ґречна,
Гриць — дитина безсердечна:
Що не день, Мурка він б’є,
Їсти вволю не дає…
Якось вдень чи, може, зрання
Йшла собі маленька Ганя,—
Поспішала з дитсадка,—
І побачила Мурка.
— Ой! — промовило дівчатко.—
Бідне, миршаве котятко!
А іди до мене жити,
Буду я тебе жаліти,
Годуватиму тебе,
Напуватиму тебе!
Кинув котик наш журиться,
І утік мерщій від Гриця.
Лиш провулок перебіг —
І до Гані
На поріг!
2
Ніч прийшла… В своїй оселі
Спить Грицько в м’якій постелі
Тихо скрізь. І тільки досі
Теревенять миші в льосі —
Поміж ними йде нарада.
Старша миша каже радо:
— Сестри, стало нам відомо —
Втік Мурко сьогодні з дому!
Отже, рушимо до хати,
Будем там хазяйнувати,
Будем сало й м’ясо їсти,
Папірці та речі гризти!
Миші дружно аплодують,
Миші лапок не шкодують.
І радіють, і регочуть —
Тільки хвостики тріпочуть!
Згодом — сірі, волохаті,
Опинились миші в хаті,
Мишенята-малюки
Позалазили в кульки,
Пострибали у буфет,—
Там такий пішов бенкет!
Молоденькі сірі мишки
Точать Грицеві панчішки,
А найменші — ненажерки —
Тягнуть книги з етажерки!
— Гей! — гукнули мишенята.
Онде Грицеві штанчата!
Нумо, сестри, налітай! —
Що тут сталось — не питай!
…Що за гамір серед ночі?
Гриць розплющив сонні очі,
Бачить: сірі, волохаті,
Бешкетують миші в хаті!
Ще такого не бувало!
Заволав Грицько:
— Навала!!!
Ой, рятуй-но, друже кіт!
А Мурка пропав і слід.
А Мурко в малої Гані
Їсть вареники в сметані,
Та й облизується…
ХОДИТЬ НІЧ ПО ГОРІ
Ходить Ніч по горі,
Носить сон в рукаві.
А навкруг як на те
Завірюха мете.
Завірюха гуде:
Гу-гу-гу! Гу-гу-гу!
І хатини стоять
Аж по вікна в снігу.
Ніч до Галі зайшла:
— Спить,— питає,— мала?
Каже мама: — Не спить.—
Каже тато: — Не спить,
Бо од вітру в саду
Ворітечка хить-хить,
Бо у шибку вікна
Стука віхола зла…
— Спи! — промовила Ніч.
І заснула мала.
Натрусила їй Ніч
Гарні сни з рукава:
І наснились малій
Сонце, квіти, трава,
Синя-синя ріка,
Що дзюрчить-хлюпотить…
А од вітру в саду
Ворітечка хить-хить.
Завірюха гуде:
Гу-гу-гу! Гу-гу-гу!
І хатини стоять
Аж по вікна в снігу…