Кочевський Віктор – В лісовій майстерні (Збірка)

Гарні вірші про природу для дітей

ГРОМАР
Над полями проживає
Молодий кравець Громар,
Блискавицями зшиває
Й розгорта сувої хмар.
А як тільки їх розгорне,
Візьме ножиці й чикне —
Струсонеться небо чорне
І посипле чистозорне
Водяне зерно рясне.
Зграї крапель де й беруться
Пил змивають з буряків,
Шарудять у кукурудзі
І збігаються, як друзі,
До хлібів з усіх боків.
Дише степ на повні груди,
Переблискує в росі,
І- радіють серцем люди
Заврожаєній красі.
А Громар хмарки розвісив,
Щоб на сонці просушить,
Стрічку райдуги розрізав
І сховався у блакить.

МЕДОДНІ
Попід гаєм на галяві
Із весни стоять хатки.
Поселившись, не гуляє
Рід летючий, клопіткий.
Зранку крилець не жаліє,—
Квітку з квіткою єдна:
Від ромашки до шавлії
Гра невидима струна…
Як гуртом обсяде сонях,
Як бере добуток свій,—
Пелюстки й тичинки дзвонять
На бандурі золотій.
Як пірне в розливи гречок,—
То запахнуть всі лани,
Ніби меду повен глечик
Відкривають нам вони.

В ЛІСОВІЙ МАЙСТЕРНІ
Метіль до ранку
Кушнірувала,
Дубам смушанки
Поодягала.
Звела на гіллі
Дашки химерні…
Там стука дятел
В своїй майстерні.
— Гей, добрий дятле,
Невтомний теслю,
Зроби для мене
Легенькі весла.
Бо тільки крига
На ріках скресне —
Човном поплину
В зелену весну…
І дятел стука,
І дятел теше,
Робити весла
Йому не вперше.

БУР’ЯНОВА МРІЯ
Йдуть обніжком пирій зі свиріпою
І на поле очицями глипають:
Як би добре було між пшеницею
На постійне життя поселиться їм.
Йдуть вони і навкіл озираються
І від ока людського ховаються.
Цей деньок десь би їм пересидіти,
А вночі до хлібів по росі дійти.
Задрімали пирій зі свиріпою
Під дубком, що од вітру порипує.
Піднялись із журбою великою,
Бо приснився їм трактор з мотикою.

ДРІБЕН ДОЩИК..
Дрібен дощик як припустить,—
Мов крізь сито, кропить, кропить
На опасисту капусту,
На тонкі стеблини кропу,
На чуприни бурякові
І на кучері морквяні…
Будуть корені здорові,—
Не засохнуть, не зів’януть.
По зелених коридорах
Червоніють помідори.
Стрівши тут одноперчан,
Перець теж палать почав.
Наче підсвинок, гарбуз
В землю черевом угруз,
І, п’ючи дощівку вволю,
Розгніздилась бараболя.
Аж рипить від соків тлусто,
Наливаючись, капуста,
Молоденькі огірки
Стелять листя під боки.
Тільки кріп під парасолею
Походжає із квасолею
І моргає огіркам:
«Чи не час до діжки нам?»

ДУБОВІ ДІТИ
На галяві виріс дуб
І корою зашкаруб,
Розгорнув крислаті віти,
А на них — дубові діти.
Дуб гойдає їх, гойда
І на діток погляда:
Мов, скоріш зростайте, діти,—
Рад я вами жолудіти.
Десь на осінь ви, смаглявці,
Сипонете по галявці,
І збагне кленок-сусід:
Розпочавсь дубовий рід.

МІСТЕЧКО МУРАШНЕ
— Куди поспішаєш, маленька мурашко?
Тобі черв’ячину тягнути не важко? —
Спитав я малу, ідучи із села.
Уздріла мене головата мураха,
Спинилась на хвильку і тихо, без страху,
Вантаж ухопивши, вперед поповзла.
Зненацька попереду де й не взялися
З-попід лопуха капловухого листя
Три дружні мурахи, такі ж, як вона,
Три подруги вірні чи рідні сестриці,
Невтомні, меткі лісові трудівниці,
Біжать, ніби чують: їх жде дивина.
Все більше мурашок… їх череди, зграї
Висока травиця від ока ховає.
Вони клопітливу зняли метушню.
Ті — носять хмизинки, ті — хвою соснову,
Кладуть вантажі і вертаються знову…
Як радісно знати мені мурашню!
Вона під кущем молодої ожини
Собі вже проклала метро мурашине,
В землі копошиться і в тирсі з кори.
Вона од світанку працює відважно,
Мов пагорок, зводить містечко Мурашне,—
І сосни йому салютують згори.
Я теж тут стояти без діла не можу:
Для того містечка майструю горожу,
Відчувши себе в мурашиних майстрах.
Як добре: я в лісі дружу з мурашнею,
Турбуюсь про неї, мурую із нею
Містечко Роботи — Фортецю Мурах.

РЕМЕЗ ТА ОЧЕРЕТЯНКА
Ремез у лузі
Очеретянку
Чемно вітає:
«Доброго ранку!»
Та вже поклала
В нове гніздечко
Зеленкувате
Тепле яєчко.
Ремезу вітер
Щось про хатину
Тонко насвистує
В очеретину.
Потім здіймає
В плавнях весняних
Гриви у коней
Очеретяних.
Ремез звивається
Понад водою,
Смиче по волосу
З гриви гнідої.
Тільки-но росами
Промінь заблиска —
Ремез плете собі
Хату-колиску.
Хвацько він дзьобиком
Водить, мов спицею,—
Ніби клопочеться
Над рукавицею.
Чуєш? Про ремеза
Й очеретянку
Вітер виспівує
В лузі веснянку.

НА ЛУКАХ
Вистрибують коники світло-зелені…
Впіймав одного, розтулив тільки жменю —
Злетів він, мов стрілка соснової глиці,
Не встиг я помітить, як щез у травиці…
Цвіте конюшина і коники грають…
Як жаль, що коня тут зі мною немає!
Я пас би його і розчісував гриву,
А він би на мене дивився щасливо,
М’якими губами ловив мою руку,
І весело, дрібно іржав на всі луки.
Медами квітки лугові налилися,
І кінський щавель простяга мені листя,
Мов шаблю зелену, зарошену зрання…
А я тільки чую іржання, іржання…

СТРУМОК
Струмок стрибає стрімголов
Із кореня на корінь…
Він поспішає в тінь дібров,
На лугову просторінь.
Біжить струмок через ярок,
Замурзаний у глині.
Несе, як зшитки на урок,
Листочки тополині.

ГРИБНА ПРИГОДА
Сидять гриби навпочіпки,
Про щось собі шепочуться.
Мабуть, таємно радяться,
Від мене як сховатися.
Зібрались тут піддубники —
Кремезні дуболюбники —
З тонкими, невеличкими
Жовтенькими лисичками.
Скрадалися обніжками
Вовнянки з сироїжками,
Грузди, хрусткі, округлисті,
Товсті і капелюшисті.
Маслюк із маслючатами…
Тут кожен не мовчатиме…
Гей, лісовії красені!
Я бачу вас з-за ясена.
Ви радьтеся, не радьтеся —
Від мене не сховатися.
До вас я сам скрадаюся —
Із вами в жмурки граюся.

ЗЕЛЕНІ ЛІКИ
Наш ярок від спеки пожовтів,
Весь на нім квітчастий одяг вигорів.
Вітрюган до нього прилетів,
Заганя отару чорних вихорів.
А весною в нім шумить потік
Сніговиці, глини та чорнозему.
Глибшає ярок із року в рік…
…Ліки йому, хворому, приносимо.
Кращі ліки — саджанці дубів,
Ясеночки, лісову горішину…
Хай склика в байрак він голубів.
Хай до нього сонце подобрішає.

СОСНЕНЯТА
Чимчикують вайлувато
З косогору навпрошки
Круглобокі сосненята,
Мов зелені їжаки.
Марш вистукують їм дятли,
Проводжають в добру путь,
На дубовому ковадлі
Жолуді тугі кують.
їх стріча пташиний галас,
Бо вони на повний зріст
Жовтим листям обнизались
Із дубочків та беріз.
Кілька клаптиків-багрянців
Дика груша їм дала,
І бредуть вони уранці
Мимо нашого села.
І строкатими плащами
Дражнять сойок і сорок…
На галявинах піщаних
Сосни ждуть їх на урок.
З повносонячних граматик,
Із живиць в корі своїй
Вчити будуть сосненяток
В зелен-школі лісовій.

ЛЮСТЕРКО
Зі сховку сковзнув павучок-ниткоплут
І ну за роботу — снує та мережить…
Ніщо павучка не сполохає тут —
За ним тільки промінь уранішній стежить.
Зненацька заплуталась в нитях роса,—
І ніжна мережа люстерком сріблиться…
Хай дивляться в нього і лист, і травиця —
Уся лісова таємниця-краса.

ПОЧАТОК ОСЕНІ
Бід серпня я пройшов місток,
Ступив на другий берег тільки —
Сухий березовий листок
Спурхнув метеликом із гілки.
А другий крутиться млинком,
Щоб теж злетіть на шум і галас
Де першим радісним дзвінком
До мене школа обізвалась.

Меню