Донець Григорій – Ходить серпень лугами (Збірка)

1959 рік, видавництво «Дитвидав»

Я ЖИВУ НА УКРАЇНІ
Я живу на Україні,
Я живу в Країні Рад,
Там, де співи солов’їні,
Там, де зріє виноград,
Там, де вранці дружним хором
Заводські гудки гудуть,
Де на озері прозорім
Білі лілії цвітуть.

Я живу на Україні
Біля синього Дніпра,
Там, де хвилі білопінні,
Де Тарасова гора,
Де з піснями трактористи
Йдуть з колгоспного двора,
Де веселочка барвиста
З річки воду набира.

Я живу на Україні,
Де в степу із краю в край
На добро усій країні
Визріває урожай,
Де пшениця достигає
Колосиста, золота,
Де, неначе море, грають
І шумлять густі жита.

САВИНІ ТОПОЛІ
Оля ходить в перший клас,—
Дуже гарно в школі!
Біля вікон шелестять
Золоті тополі.

Розрослися — цілий ряд! —
Аж до неба пнуться!
Кажуть в школі, що вони
Савиними звуться.

Оля подругу свою
Запитала Майю:
— Чом це — Савині  вони?
— Савині?.. Не знаю…

На перерві довелось
Вчительку спитати,
А вона відповіда:
— Скоро будеш знати!

Проминуло кілька днів,
Вість летить крилата:
— Приїжджає в школу гість
На Жовтневі свята.

Ось і Жовтень. Прапори
Зацвіли навколо.
Зранку пісня голосна
Лине біля школи.

Раптом подруга: — Дивись,
Тихо каже Олі.
По стежині до дітей
Гість іде поволі.

Молодий, вродливий гість,
Блискотять погони.
Поставали тут усі
Школярі в колони.

Зупинився офіцер,
Сяє орден Слави,
Привітався до дітей:
— Я,—говорить,—Сава.

Я навчався тут колись,
Ще перед війною,
Й ці тополі посадив
Ранньою весною,

А тепер служу в полку
Із дружком до пари
Реактивні літаки
Водимо за хмари…

Обступили гостя всі…
Вчителька до Олі:
— Тепер знаєш, чому звуть
Савині — тополі.

СУПУТНИК ЗЕМЛІ
Гриша й Миша — вірні друзі,
Пасли коні вдвох у лузі.

Нічка крила опустила,
Ліс і поле полонила,

У небесному просторі
Загорілись ясні зорі…

Друзі листя нагребли
І багаття розвели,

У вогонь підклали дров,
І, щоб сон
Не поборов,

Посідали під старою
Кучерявою вербою.

Гриша каже: — Наче жар,
Ген горить Волосожар…

Мов дорога у степах —
Проляга Чумацький Шлях.

Місяць — золота брова
Із-за гаю виплива…

Миша вгору глянув…
Диво! —
Мчить одна зоря квапливо,
І зника, зника поволі
На далекім видноколі,

Шлях Чумацький протинає…
— Це ж Супутник наш літає!
Догадались разом друзі —
Тільки слід на виднокрузі…

Хай літає, хай кружляє,
Хай Вітчизну прославляє!

РИБАЛКА
Неначе синя стрічечка
В зеленому лужку,—
Біжить маленька річечка,
Біжить в Дніпро-ріку.

На березі квітчастому,
Де явір шелестить,—
Із вудкою дугастою
Рибалочка сидить.

Приходить на світаночку
Щодня сюди Петрусь,—
Ловити рибку змалечку
Навчив його дідусь.

Над чашечкою склониться
В ній в’ється черв’ячок.
Ой добра ж рибка ловиться
Сьогодні на гачок!

Немов жива, ворушиться
Корзинка в бур’янці —
Ніяк у ній не здружаться
Сріблясті окунці.

Давно його з віконечка
Сестричка вигляда.
За вербами вже сонечко
Ховається, сіда.

Пора, пора збиратися,
Додому поспішать —
З сестричкою погратися,
Їй книжку почитать.

Іде рибалка затінком
В село через гаї.
Смачну вечерю матінка
Зготує для сім’ї.

В КАРПАТАХ
Дрімає зелена Малява,
Безмовні карпатські бори.
Спинилась хмарина білява
На гострій вершині гори.

І сила, і велич, і спокій
Навіки здружилися тут.
І тільки в ярузі глибокій
Лютує між скелями Прут.

Лютуй… Вже навколо в долині
Вирує життя молоде.
Дівчатко в червоній хустині
Щоранку до школи іде.

Лютуй… А внизу, де оселі,
Горять електричні вогні.
Настали в Карпатах веселі,
Радянські, оновлені дні.

НАВЕСНІ
Сколихнув зелені віти
Щиглик на вербі.
Проліски — весняні квіти
Білоголубі —
Виглядають з-поміж хмизу
В молодім ліску.
Розганяє димку сизу
Хтось на бережку,—
Може — сонце,
Може — вітер,
Може, школярі,
Що навідались з привітом
Рано на зорі
До потоку. За горою
Чути голоси.
Скільки радості
Весною,
Сонця і краси!

ЛІТО
Чарівне, барвисте
Літо на Поліссі!
Стигнуть полуниці
За рікою в лісі.

Розцвіта ромашка
На обніжку в полі,
Соняхи на сонці
Мріють жовточолі.

На гіллястім дубі
Голуби туркочуть,
Трактори і ніччю
Спочивать не хочуть

Тракторист заводить
Пісню за рікою,
Соловейко в гаї
Не дає спокою.

Ой, яке ж барвисте
Літо на Поліссі!
Стигнуть полуниці
За рікою в лісі.

ДОЩИК
Ми гуляли на лужку,
На шовковім бережку —
І пісень співали,
І вінки сплітали,
І купалися в Дніпрі.
Аж поглянули — вгорі
Хмари пропливають
Сонце заступають.
Враз — повіяв вітерець,
Розшумівся яворець,
Дощ рясний,
Густий,
Сріблястий,
Теплий,
Теплий
Припустив
На лани,
Дуби гіллясті,
На посадки
Груш і слив…
Де сховатись нам,
Куди?
Ми побігли
До води,
Розляглися під вербою,
І веселою
Юрбою
Всі шубовснули
В ріку!

ЖАЙВОРОНОК
Заслухався юний
Колгоспний вівчар:
Над степом співає
Незримий пісняр,
З казкових мелодій
Він пісню спліта,
Ледь-ледь шелестять
Колосисті жита —
Мабуть, зачаровані
Співом вони
Супутника літа,
Любимця весни.
Як вечір настане —
Затихнуть пісні,
Співця приголублять
Лани запашні,
А прийде світанок —
І знову з-над хмар
Прославить життя
Невгамовний пісняр.

СОНЯХИ РОЗКВІТЛИ
Ніна вийшла на подвір’я —
День чудесний,
Світлий!
На городі
Коло хати
Соняхи розквітли.

Здивувалося дівчатко:
За якусь годину
Дружно голови звернули
Соняхи до тину,
А недавно всі дивились
На струнку тополю…

Подалось дівча до хати
Розпитати Олю.
— Розкажи мені,
Сестричко,
Що ж це за причина,
Чом це соняхи
Звернули
Голови до тину,
А недавно всі дивились
На оту тополю…

Усміхнулась до сестрички
Піонерка Оля.
Повела вона за руку
Ніну до віконця:
— Повертаються щоднини
Соняхи до сонця,
А воно в погожу днину
Теж їх помічає,
І, щасливців, на городі
Золотом квітчає!

ХОДИТЬ СЕРПЕНЬ ЛУГАМИ
Ходить серпень лугами
По ясній оболоні,
У корзинку збирає
Помідори червоні.

Перейшов через річку,
Зупинився в діброві,—
Стигне бронзове просо,
Пахнуть трави шовкові…

З таборами, з лісами
Вже прощаються діти,
Книги в школу готують,
А для вчителя — квіти.

ОСІНЬ У ЛІСІ
Осінь тихо на узліссі
Жовті килими послала,
На ліщині, на горісі
Всі горішки позривала.

На полянці кущ шипшини
Ненароком запалила,
Всі берези й черемшини
На світанку оголила…

А ялинку не чіпає,
Доглядає, наче мати,—
Все про неї тільки й дбає,
Щоб зимі подарувати…