Донець Григорій – Ходить серпень лугами (Збірка)
1959 рік, видавництво «Дитвидав»
Я ЖИВУ НА УКРАЇНІ
Я живу на Україні,
Я живу в Країні Рад,
Там, де співи солов’їні,
Там, де зріє виноград,
Там, де вранці дружним хором
Заводські гудки гудуть,
Де на озері прозорім
Білі лілії цвітуть.
Я живу на Україні
Біля синього Дніпра,
Там, де хвилі білопінні,
Де Тарасова гора,
Де з піснями трактористи
Йдуть з колгоспного двора,
Де веселочка барвиста
З річки воду набира.
Я живу на Україні,
Де в степу із краю в край
На добро усій країні
Визріває урожай,
Де пшениця достигає
Колосиста, золота,
Де, неначе море, грають
І шумлять густі жита.
САВИНІ ТОПОЛІ
Оля ходить в перший клас,—
Дуже гарно в школі!
Біля вікон шелестять
Золоті тополі.
Розрослися — цілий ряд! —
Аж до неба пнуться!
Кажуть в школі, що вони
Савиними звуться.
Оля подругу свою
Запитала Майю:
— Чом це — Савині вони?
— Савині?.. Не знаю…
На перерві довелось
Вчительку спитати,
А вона відповіда:
— Скоро будеш знати!
Проминуло кілька днів,
Вість летить крилата:
— Приїжджає в школу гість
На Жовтневі свята.
Ось і Жовтень. Прапори
Зацвіли навколо.
Зранку пісня голосна
Лине біля школи.
Раптом подруга: — Дивись,
Тихо каже Олі.
По стежині до дітей
Гість іде поволі.
Молодий, вродливий гість,
Блискотять погони.
Поставали тут усі
Школярі в колони.
Зупинився офіцер,
Сяє орден Слави,
Привітався до дітей:
— Я,—говорить,—Сава.
Я навчався тут колись,
Ще перед війною,
Й ці тополі посадив
Ранньою весною,
А тепер служу в полку
Із дружком до пари
Реактивні літаки
Водимо за хмари…
Обступили гостя всі…
Вчителька до Олі:
— Тепер знаєш, чому звуть
Савині — тополі.
СУПУТНИК ЗЕМЛІ
Гриша й Миша — вірні друзі,
Пасли коні вдвох у лузі.
Нічка крила опустила,
Ліс і поле полонила,
У небесному просторі
Загорілись ясні зорі…
Друзі листя нагребли
І багаття розвели,
У вогонь підклали дров,
І, щоб сон
Не поборов,
Посідали під старою
Кучерявою вербою.
Гриша каже: — Наче жар,
Ген горить Волосожар…
Мов дорога у степах —
Проляга Чумацький Шлях.
Місяць — золота брова
Із-за гаю виплива…
Миша вгору глянув…
Диво! —
Мчить одна зоря квапливо,
І зника, зника поволі
На далекім видноколі,
Шлях Чумацький протинає…
— Це ж Супутник наш літає!
Догадались разом друзі —
Тільки слід на виднокрузі…
Хай літає, хай кружляє,
Хай Вітчизну прославляє!
РИБАЛКА
Неначе синя стрічечка
В зеленому лужку,—
Біжить маленька річечка,
Біжить в Дніпро-ріку.
На березі квітчастому,
Де явір шелестить,—
Із вудкою дугастою
Рибалочка сидить.
Приходить на світаночку
Щодня сюди Петрусь,—
Ловити рибку змалечку
Навчив його дідусь.
Над чашечкою склониться
В ній в’ється черв’ячок.
Ой добра ж рибка ловиться
Сьогодні на гачок!
Немов жива, ворушиться
Корзинка в бур’янці —
Ніяк у ній не здружаться
Сріблясті окунці.
Давно його з віконечка
Сестричка вигляда.
За вербами вже сонечко
Ховається, сіда.
Пора, пора збиратися,
Додому поспішать —
З сестричкою погратися,
Їй книжку почитать.
Іде рибалка затінком
В село через гаї.
Смачну вечерю матінка
Зготує для сім’ї.
В КАРПАТАХ
Дрімає зелена Малява,
Безмовні карпатські бори.
Спинилась хмарина білява
На гострій вершині гори.
І сила, і велич, і спокій
Навіки здружилися тут.
І тільки в ярузі глибокій
Лютує між скелями Прут.
Лютуй… Вже навколо в долині
Вирує життя молоде.
Дівчатко в червоній хустині
Щоранку до школи іде.
Лютуй… А внизу, де оселі,
Горять електричні вогні.
Настали в Карпатах веселі,
Радянські, оновлені дні.
НАВЕСНІ
Сколихнув зелені віти
Щиглик на вербі.
Проліски — весняні квіти
Білоголубі —
Виглядають з-поміж хмизу
В молодім ліску.
Розганяє димку сизу
Хтось на бережку,—
Може — сонце,
Може — вітер,
Може, школярі,
Що навідались з привітом
Рано на зорі
До потоку. За горою
Чути голоси.
Скільки радості
Весною,
Сонця і краси!
ЛІТО
Чарівне, барвисте
Літо на Поліссі!
Стигнуть полуниці
За рікою в лісі.
Розцвіта ромашка
На обніжку в полі,
Соняхи на сонці
Мріють жовточолі.
На гіллястім дубі
Голуби туркочуть,
Трактори і ніччю
Спочивать не хочуть
Тракторист заводить
Пісню за рікою,
Соловейко в гаї
Не дає спокою.
Ой, яке ж барвисте
Літо на Поліссі!
Стигнуть полуниці
За рікою в лісі.
ДОЩИК
Ми гуляли на лужку,
На шовковім бережку —
І пісень співали,
І вінки сплітали,
І купалися в Дніпрі.
Аж поглянули — вгорі
Хмари пропливають
Сонце заступають.
Враз — повіяв вітерець,
Розшумівся яворець,
Дощ рясний,
Густий,
Сріблястий,
Теплий,
Теплий
Припустив
На лани,
Дуби гіллясті,
На посадки
Груш і слив…
Де сховатись нам,
Куди?
Ми побігли
До води,
Розляглися під вербою,
І веселою
Юрбою
Всі шубовснули
В ріку!
ЖАЙВОРОНОК
Заслухався юний
Колгоспний вівчар:
Над степом співає
Незримий пісняр,
З казкових мелодій
Він пісню спліта,
Ледь-ледь шелестять
Колосисті жита —
Мабуть, зачаровані
Співом вони
Супутника літа,
Любимця весни.
Як вечір настане —
Затихнуть пісні,
Співця приголублять
Лани запашні,
А прийде світанок —
І знову з-над хмар
Прославить життя
Невгамовний пісняр.
СОНЯХИ РОЗКВІТЛИ
Ніна вийшла на подвір’я —
День чудесний,
Світлий!
На городі
Коло хати
Соняхи розквітли.
Здивувалося дівчатко:
За якусь годину
Дружно голови звернули
Соняхи до тину,
А недавно всі дивились
На струнку тополю…
Подалось дівча до хати
Розпитати Олю.
— Розкажи мені,
Сестричко,
Що ж це за причина,
Чом це соняхи
Звернули
Голови до тину,
А недавно всі дивились
На оту тополю…
Усміхнулась до сестрички
Піонерка Оля.
Повела вона за руку
Ніну до віконця:
— Повертаються щоднини
Соняхи до сонця,
А воно в погожу днину
Теж їх помічає,
І, щасливців, на городі
Золотом квітчає!
ХОДИТЬ СЕРПЕНЬ ЛУГАМИ
Ходить серпень лугами
По ясній оболоні,
У корзинку збирає
Помідори червоні.
Перейшов через річку,
Зупинився в діброві,—
Стигне бронзове просо,
Пахнуть трави шовкові…
З таборами, з лісами
Вже прощаються діти,
Книги в школу готують,
А для вчителя — квіти.
ОСІНЬ У ЛІСІ
Осінь тихо на узліссі
Жовті килими послала,
На ліщині, на горісі
Всі горішки позривала.
На полянці кущ шипшини
Ненароком запалила,
Всі берези й черемшини
На світанку оголила…
А ялинку не чіпає,
Доглядає, наче мати,—
Все про неї тільки й дбає,
Щоб зимі подарувати…