Це твоя атмосфера, твій вітер і спогад,
І настільки твоя специфічність очей.
І палаюче небо викохує здогад
Про відсутність у них тихих літніх ночей.
Без перерви й перепустки в спокій і сон свій,
Без сузірь і галактик,причудливих дір,
Щоб піймати миттєвість і ранок глибокий,
Місяцями, мов місяць, загострюєш зір.
Ти жеврієш на зóрями буйним світанком,
Метеором складаєш над небом свій шлях.
Проте ночі лиш тим кращі свіжого ранку,
Що дарують нам спрагу до віри в очах.
автор: Бурчак Марія
