Вгору по вулиці, потім ліворуч.
Темні високі будинки лякають.
Вона не боїться, бо знову і знову
Ноги ведуть і сюди повертають.
Там, у старенькі запилені вікна,
Колись виглядала вона своє щастя.
Тепер от блукає по вулицях міста,
Квартира відкрита – нема чого красти.
Спустошена, вбита, нікому не вірить.
І він десь гуляє один опівночі.
Тепер уже пізно. Ну хто її змінить?
І хто зазирне у заплакані очі?
автор: Богдана Лапченко
