Вечірній сад пропав в тумані.
Забуті рухи і слова.
Ми говорити перестали
І кожен спогади хова.
По стежці в сад на наше місце.
Прийти. Посидіти. Побуть.
А потім – у холодне ліжко…
Нічого вже не повернуть.
Хто кутає у сон дороги?
Хто ніч у коси заплете?
Ти вчора мені падав в ноги,
А зараз де ти, де ти, де?..
автор: Богдана Лапченко
