Богдан Рапп – Дежавю

Той день – провалля у безодню,
Твій плач, я ливнем сльози ллю,
Дай Бог щоб знов – цю мить холодну, –
Я не відчув у дежавю.

Тоді позбулись ми спокою,
Липневий вітер, дощ і грім,
Ми бігли з парку мов на волю –
Хоч був для нас як другий дім.

Нестерпна спека – ми замерзли,
Спіткнувся світ – повис на грані,
В кімнаті скупчилась безмежність,
А сум її давив як камінь.

Книжок нових ти не читала,
Вже не блищав прозорий лак,
Пускала сльози лиш гітара –
Коли сказали: «в тебе рак»

І справа зовсім не в коханні,
Й не в коливанні різних слів –
Я вдячний був що не востаннє,
Міг чути твій проміння-спів.

А за вікном – пожовкле листя,
А за вікном – вже заметіль,
Недавно – осінь барв”яниста,
А тут весна , ще кілька днів.

Вже не далеко і до літа,
Підем з тобою як колись –
Радіти сонечку мов діти,
Життя – ловити кожну мить.

Липневий вечір – ти прекрасна,
Ми в нашім парку – ми в раю,
Та ні не ти – ця мить незгасна,
Ця мить, прокляте –дежа вю!

Автор: Богдан Рапп

Дежавю