коли тебе хтось шукає, навчися чекати,
бо серед тисячі хвиль є і хвиля твоя.
лис у лісі рахує нічні зорепади,
як тебе хтось чекає кожного дня.
нас життя повільно ділить на дати,
нам постійно говорять тисячі слів.
лис у літі знає, як це – втрачати
тих, хто залишитись так і не зумів.
найогидніше те, що ми вмієм звикати,
поміж листя дерев темних лісів.
лис поставить останні крапки
у листі, що на гіллі недавно висів.
знаю, дівчино, чекаєш новин від нього
і минуле тебе вже не відпускає.
лист не прийде тобі сьогодні,
ліс рудого ніколи не стане раєм.
бо коли у тебе немає ні слова й нічого
і ти майже мовчиш і не віриш у сни.
весна – це насіння у грудях,
що має повільно колись прорости.
автор: Богдан Боленчук
