Надя Ковалюк – Блукають серця у складних лабіринтах

Блукають серця у складних лабіринтах
Із гострим бажанням: горіти, любити.
Прострілені хмари стікають дощами
І їм неважливо, що коїться з нами.

Десь там у пустелях сховалося літо,
Ще мить – листопади засиплять пів світу.
А ти своє небо схиляєш так низько,
І все, що здавалось далеким – вже близько.

Можливо, за когось ти молишся небу
І навіть не знаєш – я мОлюсь за тебе.
Приходиш, як гість потойбічний і дивний,
І наче коханий, і ніби лиш милий.

Цілуєш у губи, цілуєш у скроні,
Шукаєш притулку у моїх долонях.
І падає листя слухняно і тихо…
Ти навіть не знаєш: я – щастя, чи лихо.

Хитається, наче, земля під ногами,
Ти знову торкаєшся тіла губами.
Хвилини мовчання й солодкого болю…
Невже це любов? Чи іронія долі?

Зриваються рамки, летять всі завіси,
І правди нема, бо у всіх вона різна,
І розум душі, як завждИ, не товариш…
Яким буде завтра – ти навіть не знаєш.

І рано і пізно, і буде й не буде,
Знайдуть, чи загублять – не відають люди.
Що коїться з нами – це так неважливо,
Ти знаєш одне – ти зі мною щасливий.

автор: Надя Ковалюк

Блукають серця у складних лабіринтах