Біографія Леся Мартовича
Ле́сь Марто́вич (Олекса Семенович Мартович) народився 12 лютого 1871 р. в селі Торговиця Городенківського повіту на Станіславщині (нині Городенківський район,Івано-Франківська область) у родині сільського писаря. Його батько самотужки навчився грамоти, що допомогло йому піднятися з наймита до писаря, стати «взором порядного, непідкупного громадянина», авторитетним серед односельчан. Мав 15 моргів поля, гарну хату, пасіку і сад. За спогадами Василя Стефаника, родина Мартовичів належала до давньогораввінського єврейського роду, останній представник якого (дід письменника) прийняв християнство і був вигнаний з єврейської общини.
Із 1882 Лесь Мартович — учень Коломийської гімназії. У червні 1892 року закінчує гімназію і записується на юридичний факультет Чернівецького університету, який закінчив через 17 років (1909). Батько не мав змоги утримувати сина в університеті, і тому Мартовичу доводилося розраховувати тільки на себе. Займався громадськими справами: працював у нелегальному гуртку, члени якого проводили серед селян культурно-освітню роботу; збирав і вивчав фольклорні матеріали; видавав свою літографовану газету «Збірка»; засновував по селах читальні тощо. У той же час він був редактором львівської газети «Хлібороб» (1893), одержуючи мізерну платню — 30 гульденів, а в 1897—1898 роках став редактором «Громадського голосу», який до того редагувавІван Франко.
Працював у Львові, Дрогобичі, Городку і Стрию. Починаючи з 1905 року, важко хворів. Його навістив одного разу І. Франко. Помер 11 січня 1916 у селі Зубейки, похований у с. Монастирок. У будинку, в якому жив Л. Мартович, наразі міститься школа в селі Зубейки Львівської області.
Літературна творчість
Лесь Мартович — автор 27 оповідань.
Свої новели з селянського життя Лесь Мартович писав покутською говіркою.
Писати Лесь Мартович почав ще в гімназії. Перше оповідання «Не-читальник» було написане в 1889. Мартович — письменник сучасного йому села, тематично дуже близький до Василя Стефаника та Марка Черемшини. Входив до так званої «Покутської трійці». Його герої — селяни з найвіддаленіших сіл Західної України. У своїй творчості письменник відходить від народницьких канонів; він нерідко розвиває глибокі соціально-економічні корені класової нерівності на селі («Мужицька смерть»). Мартович змальовував односельчан, глибоко люблячи їх. Виразна риса його художньої манери — поєднання трагічного з комічним, гумор, який часом переходить у гостру сатиру. Особливо вдалися Мартовичу образи селян у повісті «Забобон».
Твори
- Лумера
- Іван Рило
- Винайдений рукопис про руський край
- Мужицька смерть
- За топливо
- За межу
- Ось поси моє
- Зле діло
- Стрибожий дарунок
- Відміна
- Гарбата
- Грішниця
- Хитрий Панько
- Квіт на п’ятку
- Війт
- Смертельна справа
- Булка
- Прощальний вечір
- Народна ноша
- Забобон
Видання
- Не-читальник, «Чернівці», 1889;
- Хитрий Панько і ін. опов., Львів, 1900;
- Стрибожий дарунок і ін. опов., Львів, 1905;
- Забобон, Повість, Львів, 1917 (Київ, 1926);
- Оповідання, Львів, 1922;