я зазираю йому у очі,
покірна кішка,
синдром покинутої дитини,
дитини без батька:
“ей ти, мій хороший,
полюби мене трішки,
у мене плаття в горошок,
і косичка з бантом”
як дитина, що обіймає тата
з словами:
“у мене сьогодні пятірка”
так і горнусь до нього,
як покинута маленька донька:
“полюби мене, я ж хороша,
хочеш пісню, а хочеш мовчки?
я стану тобі ким ти хочеш,
тільки обіймай мене
й бався волоссям”
всі ми, покинуті доньки,
шукаємо сильну руку
і добре серце.
й не дорослішаємо поки
не буде того єдиного під боком,
що зможе сказати:
“а знаєш, маленька,
ти ж дійсно чудова”
і отак взяти за руку
й не відпускати.
так міцно тримати, як наче тато,
що гуляє з маленькою донькою парком.
автор: Анна Лисенко
