ми сидимо з нею в улюбленому кафе,
п’ємо один чай на двох,
вона говорить мені:
– а знаєш,
мені важко зрозуміти, що задумав Бог.
років через десять я ходитиму в білому манто,
хоча ненавиджу білий колір,
і у мене будуть якісь хвороби,
і чим гірше, тим відчайдушніше
я не приходитиму додому.
і у мене буде донька і двоє колишніх,
а згодом я закохаюсь в тишу
і житиму з нею,
аж поки мене не покладуть в дерев’яну оселю.
мені буде всього лиш тридцять три.
а ти?
ти нарешті заспокоїшся,
вийдеш заміж, у вас діти народяться.
ти складатимеш колискові
і писатимеш порно-історії.
вони розходитимуться як гарячі пиріжки,
допоки достойні книжки
тлітимуть в твоєму столі.
тобі буде тридцять три.
задумайся, наскільки рідні долі,
хоча й п’ємо однаковий чай.
автор: Анна Лисенко
