Анна Лисенко – ми сидимо з нею в улюбленому кафе…

ми сидимо з нею в улюбленому кафе,
п’ємо один чай на двох,
вона говорить мені:
– а знаєш,
мені важко зрозуміти, що задумав Бог.

років через десять я ходитиму в білому манто,
хоча ненавиджу білий колір,
і у мене будуть якісь хвороби,
і чим гірше, тим відчайдушніше
я не приходитиму додому.

і у мене буде донька і двоє колишніх,
а згодом я закохаюсь в тишу
і житиму з нею,
аж поки мене не покладуть в дерев’яну оселю.

мені буде всього лиш тридцять три.

а ти?
ти нарешті заспокоїшся,
вийдеш заміж, у вас діти народяться.
ти складатимеш колискові
і писатимеш порно-історії.
вони розходитимуться як гарячі пиріжки,
допоки достойні книжки
тлітимуть в твоєму столі.

тобі буде тридцять три.

задумайся, наскільки рідні долі,
хоча й п’ємо однаковий чай.

автор: Анна Лисенко

ми сидимо з нею в улюбленому кафе...