Давай сміятися в буденному колоссі,
І будувати незавершені надії,
Впускати руки під розхристане волосся…
І дивуватися – в житті ж нові події.
Вітати в серці геть нові переживання
І відпустити геть замулене минуле.
Знайдемо жменю молодого сподівання,
Аби безвихідь десь у вирі потонула.
І буде так, як скажуть он ті двоє,
Що не цуратимуться перейти за рамки.
Ти лише знай, що вибір за тобою –
Лише відкрий в життя своє фіранки!
Бо ж руку простягне до тебе ласка.
І серце відживе, мов обелісток.
Колись любов була така нещасна,
А зараз стало серцю навіть тісно.
20.03.14р.
автор: Анна Лужанська
