а потім він піде.
і так, як в ногах у нас – дно,
то п’яти погрузнуть в слизькі і цупкі магістралі.
до біса всі біди.
я наю уперто й давно,
чим ближче він стане, тим буде втікати далі.
а потім він зникне.
і так, як в очах – лиш пісок,
я більше не буду чекати з води блакиті.
хто стерпить, той звикне.
від щастя на волосок
зриваються часто, практично кожної миті.
а потім без ліку.
хоч вий, хоч збивайся в кров,
хоч зводься на ноги і бий по колінах інших.
і так от, каліку,
хтось прийме у душу знов.
і буде йому від того лиш трохи тепліше.
автор: Анна Гунько