Анна Багряна – П’янкий бузок над спраглим серцем…

П’янкий бузок над спраглим серцем,
І враз – симфонія дощу.
Громами небо озоветься:
“Не бійсь: пограюсь – відпущу!”.
І все в невидимих магнітах, –
Так вперто вабить і гука,
Що розбиваються граніти
І опускається рука.
А у руці – маленька квітка –
Бузковий символ юних снів,
І ніжні крапельки – мов свідки
Того, що сталося мені.

автор: Анна Багряна