Андрій Любка – Вірус

Ти, наче вірус, нахабно залізла в мій бортовий
комп’ютер, і я завис. Завис у повітрі, наче
гірлянда, або сніжинка, наче струмінь цигаркового
диму, наче мертвий янгол, наче Святий дух.

Я багато разів пробував позбутися тебе, викинути
у смітник, наче посуд одноразового використання, ти ж
чомусь поверталася, просто в інших формах. Зрештою, я
звик до тебе, як звикають до маленького песика, до
улюбленої газети, до саме цієї марки пива, саме
до цього ландшафту, саме до цього світла, саме до
цього запаху, саме до цієї депресії, саме до до цих
звихнень.
Ти ж говорила банальні речі про те, що моїх гріхів
Вистачить для приходу нового Ісуса, для
всесвітнього потопу, для великої економічної
депресії чи інфляції.

Попри все це, я люблю слухати, як ти спиш, як грають
Сурми на замкових вежах, як шарудять обгортки таблеток,
Як біжать лісом незаконні імігранти, як падає
Листя, як тече вода у підземних руслах, як гупають об
Землю тіла замерзлих голубів, як відкупорюються пляшки
Дешевого вина, як проростають бруньки, як проходять пологи
В покинутих жінок, як
Стукають заржавілі серця зупинених годинників,
Як схлипує дитина під час грози, як рипить сніг, як скрипить
Перо на папері.
Найголовніше в цьому житті – прокинутися біля тебе
В ліжку і слухати, як
Ти спиш.

автор: Андрій Любка