Андрій Любка – Ти

Ти – мій терновий вінок,
Після закінчення снігопаду
все виглядає по-іншому:
Гроші, дерева, вікна, тим часом Голгофа височіє настільною
Лампою над твоїм конспектом, тіні
Подовжуються, після закінчення снігопаду простір
Втрачає об?ємність, насиченість, а годинник іде
Ніби в іншу сторону, до минулого листопаду, просто небо
Не в силах тримати весь тягар твоєї юності, просто
Дорожчають квіти, ціни на мобільний зв?язок теж
Нестабільні, дихання – мій землетрус.

Ти в снігопаді залишишся, я в листопаді, часто назва не
Співпадає з фактами, дійсністю, так само твоє життя не
Співпадає з моїм, зникнення мух із твоєї стелі вже
Несуттєве, вітер значно спонтанніший за пориви зв?язків
З колишніми, відшуковувати слова –
Це ніби згрібати опале листя, спалювати сумніви і
Застарілі світлини, саме тому час від часу продовжую
Свої щоденні ігри з дияволом, смс-переписку з
Тобою, власні вірші.

Ти дуже часто трапляєшся в мені у вигляді слова,
Теоретично я розумію тебе парою після дощу, бо
Щодня випаровуєшся з моїх судин, не даєш мені дихати,
Саме тому буду забагато курити, вмащувати в твоє тіло
різноманітні креми й настоянки, давай будемо довго
мовчати, не дивитися в очі, ми ж бо закинуті в різні галактики,
спогад про твоє волосся волочиться за мною кометою,
ти залітаєш на мою орбіту – я починаю вмирати.

Ти – це час, коли відчуваєш всі м?язи, нервові зриви,
Перенапруження серця, ти – це минулий час, який заливаю
Алкоголем, асоціації між тобою й майбутнім відсутні, бо
Хіба можливе майбутнє, якщо не було минулого, якщо
Не було снігопаду, якщо просто не було віршів.

Ти – моя інквізиція, спалюй мене і пали човен у морі,
Спалюй мої вірші, саме тому останнім часом постійно кидаю
Пити, граю в азартні ігри, саме тому багато читаю, саме
Тому ти трапляєшся рідко, саме тому стараюся вижити, саме тому.

Ти – це стіни моєї кімнати, навіть якби я не народився,
Елементи архітектури зберігали б свою форму, запах; до
Речі, про запах: чітко бачу шлейф твоїх парфумів на своєму
Ліжку, так само бачу твоє волосся на своєму одязі, я не
Погоджуюся з цим, чуєш?, не погоджуюся!, чуєш, бо стіни
Не мають права впливати на мій світогляд, там, де я жив,
Завжди було багато книжок, завжди були великі вікна, були
Картини, багато сміття, саме тому часом хочу кохатися
З тобою в порожній кімнаті, на холодній підлозі, на
Підвіконнику, на стосах книжок, хочу приносити тобі
Воду, свіжі газети, цигарки.

Хочу витрачати на тебе час, читати тебе, як книгу,
Вдихати твій запах, як пару після дощу,
обмінятися з тобою сухожиллями;
Мої шершаві долоні, мої прокурені нутрощі, мої
Запалені очі – наслідок вихору співпадінь, що оточують тебе,
Я тримаю тебе за руку, ні про що не думаю,
Хочу їхати в поїзді,

Ти- це тунель від мене і до моїх справ, ти
Просто машина часу, отож пали і з’їдай мій запах, я
відшукаю твої сліди на снігу, у собі, якби ти була справжньою,
я зміг би тебе знайти, я досі шукаю, а ти приходиш сама,
роздягаєшся і зранку зникаєш, ти – це сон чи моя покута
за всі гріхи, за всю печаль, за.

Мої локомотиви летять у невідому сторону, у перманентні
Пошуки колії, в пошуках шлагбауму, який зупинить
Мене на межі переходу в неіснування,
В тебе,
В повітря.

автор: Андрій Любка