Андрій Любка – Джеймс Бонд

Іноді люблю записувати сни віршами,
Переважно неримованими, бо ж як можна заримувати
Електричний заряд твого голого тіла, яке лежить поруч, і
Цю несподівану зливу, ці запотілі вікна?

Нічними коліями рухаються потяги, наче
Електричний струм лініями мереж, наче бомжі в
Сторону пункту прийому склотари, наче заклопотані
Пішоходи на роботу, наче я до тебе.

Ну і хулі, якщо цю партію програно, немає
Втрачених і знайдених поколінь, є
Лікеро-горілчані заводи, є гори вбитих
Нікотином коней, є століття абортів і
Гомосексуальних батюшок московського
Патріархату, жоден месія не витягне нас із
Цього лайна, залишається переселитися на
Інші планети, ловити рибу в інших озерах, не
Харчуватися в цих фастфудах, не виригувати
Це тепло пиво, не згадувати покійних
Друзів, перший сексуальний досвід, дату
Нашого знайомства, забути улюблені вірші,
Забити на політику, на блядство під назвою
Ринкова економіка, перетинати нейтральні зони в
Пошуках цивілізації, наша
Країна ацтеків, наші буддисти, наш Коран,
Наше мальборо.

Але треба випити, бо Бог дивиться на мене і
Каже:
«Мене звати Бонд.
Джеймс Бонд».

автор: Андрій Любка