Ніхто не вірив, отже, не чекав,
що я прийду в розхристаному платті,
що буду я щаслива і легка,
і що вином наповнений бокал
пущу по колу друзів у кімнаті.
Ніхто не знав, як звався той, кому
я присвятила чи життя, чи вечір.
Ховалась злива у нічну пітьму,
і пісня в цигарковому диму
лягала шовком на холодні плечі.
Ніхто не чув, як рипнула дверми
і вийшла я надвір, в ліхтарний промінь,
як танув привид мертвої зими,
і як із тої мокрої пітьми
обрушилось кохання, ніби повінь.
автор: Анастасія Перевозник