Аналіз “Сом”

Уперше цю усмішку було надруковано в 1953 р. в журналі «Дніпро» з підзаго­ловком «З мисливських усмішок».

Починається твір із запрошення побувати «на річці на Осколі», ніби спону­каючи читача до довірливої розмови. Оповідач перейнятий щирим захватом від краси довколишнього світу — своєрідної ідилії гармонійного поєднання людини й природи. Мова живописного пейзажного опису чарівних місць лагідна, ніжна. Такий ліризм посилюється змалюванням появи на річковому плесі сім’ї чирят: матері й «манісіньких чиряточок», а далі — «качка-крижень з криженятами», легесенькі «болотяні курочки». Усе тут рухається, міниться барвами, звуками, з-по­між яких пробиваються дівочі «різні чудові пісні». Створюється враження від великого живого рухливого організму, яким є природа, і в якому все взаємопо­в’язане, а людина — її невід’ємна частка.

Від лагідних описів оповідач плавно переходить до перестороги небезпеки (вустами діда Панька) — наприклад, про «велику ковбаню», у яку може і «дзвіниця пірнути».

Далі дід розповідає якусь неймовірну історію, яка відбулася «ще за панів» з ве­личезним сомом, який проковтнув і гусака, і собаку панського, і навіть «парового катера». Ця історія змінюється наступною, знову про сома, її розповідає вже «дуже заядлий і дуже справедливий рибалка», й акценти тут інакші — про те, який сом сильний і могутній. Нарешті, картина остання, завершальна, — у цій історії образ сома цілком реалістичний, приземлений — на перший погляд, вона нагадує своєрідну інструкцію з риболовлі сомів. Мабуть, нею можна було б і ско­ристатися, якби не наявний тут відвертий гумор, насмішка з довірливого читача, знову гіперболізація образів і прикметні фантастичні деталі (наприклад, у череві сома може виявитися копчена ковбаса, варений рак і пара «цілісіньких шпротів»).

Як бачимо, у цій усмішці акварельний український краєвид змінюється май­стерним діалогом, влучні деталі супроводжують репліки, описи комічних і фан­тастичних ситуацій. І скрізь є «всюдисущий автор» — усміхнений, іронічний, проникливий. Він кидає одну-дві деталі й мовби спостерігає реакцію читача. Є його щирий захват красою рідної природи, неприхована залюбленість у неї, відчуття казки з дитинства, святковості. Так в Остапа Вишні гумористичний жанр усмішки справді більше нагадує «ліричну поезію в прозі».

Такі риси індивідуального почерку письменника з роками дедалі більше про яштлися. Свій, безперечно, тяжкий душевний стан після заслання Остап Вишня вміло приховував, ніколи не втрачаючи почуття гумору. Він надзвичайно любив жиніг щоб марнувати його в плачах і печалі, любив людей» а без цього взагалі кайма жудожня творчість. А її письменник також дуже цінував.

аналіз віршів та творів