Алла Жабокрик – Ввечері, коли жахливо хочеться дихати…

ввечері, коли жахливо хочеться дихати
на повні груди,а холод виламує кістки,
я часом чую, як за твоїми вікнами падає дощ,
а на кухні закипає чайник.

просто відстань — це лише цифри.
просто кохання — це лише згадка.
просто жити. просто доводиться жити.
без. тебе.

і прислухатися до того,
як чашка наповнюється гарячим трав’янистим чаєм.
і як за декілька сотень кілометрів від мене
твої руки перехоплюють тепло від перегрітої кераміки.

що ти залишиш по собі, коли назавжди підеш від мене?
спогади у вигляді електронних листів чи голос,
який поволі стікає у вічність, наче той дощ по запрілим вікнам?
що ти залишиш?
себе. мене. нас? ледь відчутні дотики до моїх ключиць
чи спільне повітря на чотири квадратних метра?

що ти відчуваєш, коли торкаєш її? яка на смак її шкіра?
суміш із ягід, мигдалю та щіпки сонця? вона така гаряча.
ця твоя нова коханка. не обпечись, цілуючи її.
не спали себе. збережи себе.
залишся.

просто вернутись — не так вже й важко.
просто прийти, не рахуючи часу відсутності.
просто прийти.
важко залишитись.

і відстань твоя в кілометрах — це просто цифри.
а відстань твоєї зрази тримає за руки.
ніколи не дихай більше мені в потилицю.
я хочу тебе забути. я мушу тебе забути.

дощ за твоїми вікнами продовжує падати.
чай став холодним і більше не гріє долоні.
лягай спати, мій рідний. лягай уже спати.
я вириваю із себе тебе поволі.

автор: Алла Жабокрик

ввечері, коли жахливо хочеться дихати