Алла Жабокрик – Спогади

зима така довга. наділена рефлексіями і нестерпна.
тягнеться, наче холодний алкоголь із скляної пляшки
допити її? чи вилити? чи, може, нарешті стерти?
цю зиму, яка не народжується роками.

не починається, не морозить, не вовтузиться у гортані
а тільки приносить холод довжиною у тисячі метрів
приносить про тебе спогади, які я сховаю подалі
і вологість на твоїх губах, яку я збережу по смерті.

а той,
хто мав би тебе зараз гріти, п’є третю добу поспіль
у якомусь чужому місті. із якимись чужими жінками.
вони сміються так просто і легко. бігають навколо босі
по холодній підлозі із паркетом старим та затертим.
і руки його не відчувають різниці між твоїми вигинами
і чужими. забувай. бо ж голос його при цьому зовсім
не тремтить від нестачі твого тепла у його жилах
не стихає без запаху твого волосся.

у мене алергія на людей, на брехню і на цю недо-зиму
без снігів, без любові, без повної втрати віри.
бо зима вона на те і створена, щоб втрачати,
пити із пляшки, молитися і грати в карти.

третю добу
вимкнений телефон /лежить десь певно під ліжком/
бо третю добу ти п’єш чай без цукру у мене вдома
тож ніхто не має права порушувати між нами тишу
навіть пусті sms про нестачу презервативів і коштів.

зима така довга, незатишна та нестерпна.
а ти така щаслива, наче у світло взята.
танцюєш. у розтягнутому картатому светрі.
на голе тіло. танцюєш у моїй кімнаті
під жахливу музику вісімдесятих.
під співи дівчаток із накладними плечима
під співи дівчаток із фіолетовими тінями
танцюєш. і я вперше в житті розумію,
що більше не хочу без тебе спати.

і весь цей світ переноситься на тридцятиліття
у ті самі вісімдесяті, коли тебе ще навіть не було
навіть подумав: який же цей світ був непривітній,
і чи взагалі він існував за тим високим муром
колишнього срср, де заборонялось любити.

і от ми двоє у комунальній квартирі.
без витяжок, без заборон, без доступу до повітря.
куримо контрабандні сигарети, лежачи на балконі

віддаємося контрабандній любові.

лютий, 2015
автор: Алла Жабокрик

Спогади