Алла Жабокрик – коли він ішов по місту…

коли він ішов по місту, що впилось своїми смогами
що впилось своїми істинами. дешевими і продажними
йому хтось плював у спину і карма стелилась дорогами
і грали музики на виході. прощальними. тихими. маршами.

коли він ішов по каменях брудними роздертими стопами
руками тримав свою віру (насправді, що була вином),
мовчав, хоча міг поділитися трьома чи шістьма мовами,
хоча дві із них були мертвими, а одною писався псалом.

тоді осінь знову накинулась на людей із страшними зливами
і топила їхні будинки, як вбивають малих кошенят.
він ішов з того міста проклятих, де кидають у душу брилами.
хоч вважають себе святими, між словами вставляючи “блядь”.

в тому місті людей із штрих-кодами на зап’ясті й з пустими мізками,
де дівчата не знають про цноту, а хлопці про мужність і честь
він не міг там ні жити, ні дихати. і тому зібравшись із силами
він забрав свої книги й без почестей. пішов. із міста. поет.

автор: Алла Жабокрик

коли він ішов по місту