Хай будуть на згадку мені ті прощальні слова.
Неначе кришталі, що більше не знайдуть почину,
Що будуть молитись вночі на незвідану силу.
Що будуть злітати щовечір в святі небеса.
А потім дощем упадуть на мою сіру днину.
Хай будуть на згадку мені твої пальці в косах,
Неначе повітря нестримного вічні пориви.
Мов хвилі всесильні, що викличуть в серці надриви.
Мов шторм серед тиші в моїх вже застиглих думках,
Що смуток в мені ненадовго, та все ж потопили.
Хай будуть на згадку мені твої губи у снах.
Неначе розп’яття на кожному контурі тіла
Залишать сліди. І не скажеш собі — відболіла.
Бо ще кровоточить. Бо ще до всіх інших сліпа.
Хоч пам’ять від губ вже давно у тобі посивіла.
Хай буде на згадку все те, що тобі вже зола.
Хай навіть забув ти, яка є на смак моя шкіра.
Я ж теж забуваю, як клялись словами Шекспіра
І з кожним світанком все більше до тебе пуста.
І завтра між нами вже буде від холоду прірва.
Та знай: я зали’шила все. Все, що тільки змогла.
автор: Алла Жабокрик
