А правда, що в тобі немає неба,
І що тобі не хочеться літати?
Твоя бездушність це вже не проблема,
Тобі її віддали без доплати…
А правда, що в тобі немає сонця,
Що ти упав і сліпнеш щохвилини?
В тобі шукала справжнього саксонця,
А ти зізнався, що не маєш сили.
А правда те, що ти не любиш осінь?
Її думок і золотавих квітів.
Тобі зима щоночі стелить постіль,
А замість сну приходить лютий вітер.
А правда, що ти дощ тепер минаєш?
Ховаєшся під стріхами від світу.
Що у собі себе вже не впізнаєш,
Що у тобі немає більше квіту…
автор: Алла Жабокрик
