Алла Вишня – Стоп’ятнадцятий дощ…

Дія перша.
Стоп’ятнадцятий дощ з карнизу йшов якось по-особливому, зривав усмішки з облич похнюплених
себе називаючи сірою зливою.
Дощ відкорковував смуток ночі,
розливав його на дахи й у душі,
обіцяв зникнути, та знов обіцянку порушив.

Дія третя.
Все той же дощ, події в другій дії опущено,
про них трохи згодом згадається,
знаки пропущено.
Коти засинали під ковдрами й мріяли,
зірки не згорали, невинні ставали повіями.

Дія тринадцята.
Щаслива, як І саме число,
людям з божевілля почав подобатись дощ,
вони уявляють себе у довоєнному тоді ще гарному кіно
ганяючи ослаблих птахів миру із пустотілих площ.

Дія друга.
та, що проґавлена,
вона не для випадкових осіб,
у ній хтось витер з душі іншу душу,
два поділилось на якийсь неправильний дріб
І частина із цілого впала у кому. іншій частині байдуже.

Навіть якщо у п’єсі тринадцята дія буде фінальною
І дощ перетворить у себе тонка завірюха,
то для частини дробу, мабуть, буде фатальною,
не тринадцята.
Дія друга.

автор: Алла Вишня

Стоп'ятнадцятий дощ...