Настояний чай ромашково-м’ятний
зігріє холодне обличчя ранку,
ти на любов, мабуть, просто не здатний,
мені ж до любові, як до світанку.
Я закриваю очі всьому місту,
співаю ночами й пишу пісні,
совісті тепло, спокійно і чисто,
я розмовляла із нею у сні.
Сценарій розкреслено і розтоптано,
горять язиками абзаци й листи,
між нами давно уже кимось розроблено
план дій – нетривалий й хиткий.
У рукавах карти погані,
не варті душевної довгої муки,
а люди, ті, що роками у парі,
не держаться, навіть, ніколи за руки.
Я щось натякала на довге весілля,
ти ж натякав на життя в безтурботності,
ти – мій десятий стан божевілля,
ти – моя сьома вічність самотності.
автор: Алла Вишня
