About us

З тобою давно ми були вже знайомі,
Хорошими друзями ми були тоді,
І інколи разом раділи, сміялись,
Але лиш подружкою ти була мені.
Для тебе я також був другом, не більше,
Ось так і жили, – по різному ми.
Але одного осіннього ранку
До мене у місто приїхала ти,
І якось так сталось, не знав я тоді,
На одному поверсі поселилися ми.
І стали тоді ми вже більш спілкуватись,
І більше взнавали про один одного ми,
Й чим більше взнавали, тим все більш розуміли,
Що майже з тобою однакові ми. Й тоді як іскра через нас пролетіла,
Її не побачиш, але відчуєш її,
І якось вже так, того не хотівши,
В палкому цілунку злилися тоді,
А потім не думавши про те що зробилось,
В щасливих обіймах заснули вже ми.
На ранок ми думку разом вже гадаєм,
Що сталося з нами, і що це робить,
Й тоді ми обіцянки один одному дали,
Що більше такого не будем робить.
Ми далі все більш спілкувались з тобою,
І більше взнавали один одного ми
І якось з тобою ми відкрились душевно,
І істину дану зрозуміли тоді:
Що ми вже не тільки однакові з тобою,
Що ми один одного віддзеркалення ми.
І навіть з тобою якось жартували,
Що стали з тобою одномозгими ми.
Нам друзі тоді вже все нам говорили,
Що гарна ви пара, що ідеальні разом.
А ми їм казали, й собі теж доречі,
Найкращі ми друзі, і більше нічо.
Проходили дні, проходили ночі,
Не йшли, а летіли години разом
І більшого щастя не хотіли з тобою,
Лиш ще би хвилинку побути разом.
І як це так сталось, – не відомо обом,
Кохання накрило нас своїм ніжним крилом.
Не вірили ми відчуттям цим жагучим,
Ховали ми їх десь далеко в душі,
А потім якось ти сказала тихенько,
Тихенько і ніжно, що любиш мене.
Не знав я тоді, що тобі відповісти,
Словами не скажеш, що творилось в душі,
Це було тому, що не відкрив ще для себе,
Відчуття ті, що були так далеко в душі.
Проходили дні, проходили й ночі,
Без тебе погано вже було мені
Й тоді зрозумів, – що я відчуваю до тебе,
Що також я люблю дуже сильно тебе.
І ось ми вже знаєм про відчуття ці взаємні,
Щасливі ми разом, щасливі удвох,
І радість й печалі, і щастя і горе,
Тепер вже це ми розділяли на двох.
І більшої радості не хотіли з тобою,
Лиш би хвилинку побути удвох.
Ось так і проходили ці радісні миті,
Не хотілось і думать, що щось буде не так,
Але все ж це сталось, як того не хотіли,
Все ж місто моє вже покинула ти.
Без тебе тут сумно і холодно стало,
Не весело зовсім, і щастя нема
Без тебе тут все як ніби завмерло,
На тих моментах, коли ми були разом.
І що це робити, і як з цим змиритись…
Не знаю… не знаю… не знаю…