а знаєш як болить у мене в серці?
Не знаєш… бо ніколи не боліло…
Не відкривав душі своєї дверці
і серце твоє ні за ким не мліло.
подумай, уяви лиш, що хтось любить
тебе більш за усе на цьому світі,
байдужістю твоєю себе губить,
не дже від тебе подарунків й квітів…
а лиш чекає крапельку кохання
що дзвінко струни серця зачіпає
лунала б та мелодія до рання,
але чомусь цей інструмент дрімає.
можливо так не треба вже любити
не віддавати серце й душу комусь,
а просто й з посмішкою на усе “забити”
й згадати якусь пісеньку відому.
а потім десь проснутися із іншим
прокинутися під ранок, коли темно
згадати, що твоя любов, між іншим,
згадати, що вона ще не померла.
і взяти телефон, ту СМСку,
яку тримала ще відтоді ти в душі
відкрити і напам’ять розказати,
і зрозуміти, що це все… О ні!
о ні! Не хочу я такої долі
не хочу я кохати і страждати
прошу, віддай частину тої волі,
що я давно не можу вже забрати…
а знав би ти, що я безсонними ночами,
з сльозами на очах ці вірші пишу.
Була б це інша, ти б її руками
носив і ще благав про віршик.
що ще як не розділене кохання
так може пробудить в душі поета?
Нема вже тут фальшивого зітхання
є лиш душа і серце, мов комета.
це серце рветься і пече у грудях
не знає воно сну і вічного спокою,
як добре було б бачити у людях
очі, що сяють щирою любов’ю.