до неї  йдуть усі дороги,

проте, яка твоя-

ти обираєш сам…

До кожного Вона приходить в іншому образі, а може і у тому ж самому, бо ще ніхто не зумів втекти від Неї і розповісти всім, як Вона, прийшовши тихої спокійної ночі у виді людиноподібної кістлявої істоти, так ЇЇ найчастіше створює наша уява, або у вигляді благородних птахів, чи то голуба, чи лебедя, а може й ворона, від яких завжди чомусь надихає містикою; або якогось сліпучого сяйва, яке гріє і манить до себе і тоді людська душа, неначе одурманений фальшсвітлом метелик, тягнеться до нього, не знаючи, що вже  вона навік розлучається з тілом; або підло перетворившись на найдорожчу в світі людину -твою матір, мабуть для того, щоб вже напевно людина не розуміючи що відбувається, але інстинктивно довіряючи своїй неньці, навік заплуталася б в ЇЇ тенета.

Так ось, Вона приходить тихої ночі, увійшовши у довіру і не лякаючи тебе, здавлює невидимою рукою твоє серце, яке ще так пружно та ритмірно пручається, немов упійманий птах, але зрозумівши фатальний обман-здається і завмирає у вічність.

Чому саме серце є першочерговою ЇЇ мішенню?- Тому що людське серце здатне відчувати найтонші порухи почуттів, які не піддаються  “переробці ” мозком. Лише серце здатне пробудити свідомість, змусити тебе боротися і виживати, а може якимось чином перехитрити чи домовитись з Нею.

Хтось зустрічається з Нею гідно, дивлячись Їй у віччі, гордо тримаючи голову, розуміючи неминучість такої зустрічі. Людину, мабуть, і відпускають в цей світ, щоб вона готувалася до такої зустрічі, за якою можна судити людське прожиття.

Є такі, що не розуміючи закінчення усіх доріг, звиклі завжди дивитися вперед і бачити. Тепер вони “сліпнуть”, стають готовими на все, лише б хоч на мить визирнути із-за ЇЇ куліс, втекти, загубитись у буденщині. Такі здатні навіть переступити через все людське, все чисте, зрадити, обманути, кинути Їй у пащу когось замість себе-відкупне. З такими Вона тоді теж чинить нагло та безжально.

Хтось сам чекає на Неї, зломившись під тиском життя. Тоді Вона навмисне тікає від таких мисливців, підсолоджуучи цим мить  зустрічі. Тоді й  з”являються такі, які думають що перехитрили ЇЇ, які самі йдуть з життя, безжально полишаючи його. Але тоді такі не зустрічаються з Нею. Вони снують пустими темними тінями у темряві , між земним життям та ЇЇ ціарством. Там вони лишаються навічно.