Край сонця й величі, земля краси і мрій!..
Тут схили, увесь Кряж*, немов багряний гребінь,
Донець дробить розлом кварцитів, пінить щебінь,
Вершини жалом палить суховій.
Зима мінлива, осінь — мряка й глей.
Весна тендітно-ніжна і квітуча.
Буяють терни, глід, вовчуг на кручах,
Розм’яклим оливом тече в степах шалфей.
Надземні дух і плоть. Космічна розмаїть
Незримо мітить слід злих геніїв, їх хиби:
Що не завод — скелет, могильник — шахта, кліть.
У плямах крові й сліз страждають степ і глиби.
На гордій тверді тій, що плаче і болить,
Сплетіння не дерев, то постаті загиблих…
* Йдеться про Донецький кряж.
автор: Борис Гуцало