Бажання засліплює людей.
Ти вимальовуєш собі мрію, таку справжню і недосяжну. Ти носиш її з собою кожен день, ні на мить не залишаєш думки про неї, щоб їх ніхто не вкрав. Ти пестиш її і цілуєш. Ця прекрасна і недосяжна мрія стає для тебе цілим світом: твоєю дружбою, любовью та болем. Свою мрію ти не довіриш нікому. Ти оберігаєш її від дощу та снігу, годуєш її сніданком, гуляєш з нею холодними вулицями, радіючи, що вона зігріває. Вночі ти кохаєш її так палко і шалено, як нездатна кохати жодна людина на цій планеті. Вранці ніжно цілуєш її очі. Твоя солодка мрія завжди поруч, і ти боїшся зізнатися, але тобі хотілось би, щоб так було завжди… Щоб вона посміхалася тобі, сміялася з твоїх жартів і підтримувала у часи негоди. Твоя мрія, мила мрія…
Але приходить час – і мрії здійснюються. Все те, що ти виношував у своїй голові стільки часу, зараз вже зовсім поряд, треба лише простягнути руку. І твоя мрія вмирає…

Її смерть прекрасна і легка. Мрії завжди помирають шляхетно. Ти тримаєш її бездиханне тендітне тільце у своїх руках, цілуєш її очі, благаєш залишитися. Ти поцілунком намагаєшся спіймати її подих, її останній подих, і в тебе виходить… Ось ще мить і вона розтане в твоїх руках. Ти плачеш, від щастя чи горя. Ти згадуєш ночі, що провів у її обіймах, холодні зимові ранки, коли ви разом пили чай, сидячи на підвіконні. Ти розумієш, що вона єдина кохала тебе так, як ніхто не кохав. І ти б міг все життя провести біля неї, дивитися у її блакитні, зелені чи чорні очі, але мріям судолося справдитися…

Вона ще завітає до тебе… З іншими очима, кольром волося і присмаком вуст. І ти закохаєшся. Ваше кахоння не знатиме межі. Ви будете годувати один одного ніжністю, і безмежність вашого щастя неможливо буде збагнути. І ти більше ніколи не згадаєш про свою першу мрію, що ти клявся її у коханні колись. Вона тепер для тебе пуста і безглузда примха, вона більше не варта твоєї уваги…

І все наше життя – це мрії, які ми вигадуємо і забуваємо. Ітак по колу..

Просто пам’ятай і не згуби те найсолодше – свою першу справжню мрію…