Миру тобі, миру, мій світе, милості,
Божої милості, милий, людської мудрості.
Хай із долонь твоїх зв’язаних птахи вилетять.
Хай із грудей твоїх ранених квіти виростуть.

Миру тобі, миру, мій світлий, милості,
змучений мій, сили тобі, мужності.
Хай твої ріки наші гріхи вихрестять,
хай твої води стануть нової міцності.

…не забудь також сказати про тих, хто тобі ні в чому не дорогий,
хто тебе не любив або не беріг, хто на берег не допоміг зійти,
і також попроси за таких, які називаються пристрасно – вороги,
і звичайно за тих, котрі злі, слабкі, не такі, як хочеться, не як ти.
Теж обов’язково за тих скажи, хто у полі, в морі, в саду, в кіно,
хто упав, підстрибнув, присів,… Читати більше...

Поки не пізно – бийся головою об лід!
Поки не темно – бийся головою об лід!
Пробивайся, вибивайся –
Ти побачиш прекрасний світ!
Короп – той навпаки, зануриться в глибини,
Втече на саме дно –
Та короп і служить для того,
щоб колись бути пійманим, раніш чи пізніше..
Але ж ти людина – тебе не впіймає ніхто.
Коропи – ті не такі.
Цілі століття повільно осідають
Їхні зграї,… Читати більше...

Коли вам скажуть: ви живете
в найкращому з існуючих суспільств,
в найгуманнішій в світі державі,
то знайте: до вас заговорила
СТІНА

Коли тобі скажуть: все, що діялось
в нашій Імперії,
все, що в ній відбувається зараз,
все в ній — для твого блага,
знай: до тебе звертається
СТІНА

Коли ж тебе підведуть до СТІНИ,
обличчям до холодного каменю,
і, навіть, якщо замість… Читати більше...

вірші бродять в моїй голові,
наче вівці без пастиря,
ходять краплі дощу по траві
…лиш не впасти би…

перші краплі важкі
б’є дощем.
вечорова година.
щем.

автор: Мар’яна Савка

наша осінь з маленькими деревами
дуже швидко минула

скільки ж бо треба того часу для
рудого листя щоб опало воно з
невисокого віття

наша осінь з маленькими деревами
дуже швидко минула минуло після
неї багато зим і багато весен і
аж тоді почало падати листя з
дуже високого дерева яке в нашій
осені було і про існування якого
ми навіть не підозрювали

автор: Григорій… Читати більше...

руки мої порцеляна скільки нам років Господи
скільки потрібно любовей і губ до найближчої пристані
скільки доріг хоч приблизно молитв і гордості
треба пройти чи відчути вітрів і пристрастей
вулиці міста не чують не бачать Господи
сірий асфальт кращий друг і ніхто не зайвий
тіло моє на мотузках — аж плечі згорбились
в небо моє на шнурівках дощі вгрузають
люди… Читати більше...

я люблю її мозок як потаємну кімнату
де зашторено вікна і зламано ключ у замку
треба бути тут тихо а в разі чого – втікати
чи зникати між привидів що причаїлись в кутку

тут у скринях – поламані іграшки скельця яскраві..
мідний перстень сережка десяток чи два листів..
кілька фантиків вибляклих зошит із плямами кави..
тут відлуння далекі звучать наче сміх або спів..… Читати більше...

ми поза сезонами осінь співає соло
ховаємо руки в кишенях неначе золото
неначе на пальцях мозолі думки дозовано
зіниці розширені волосся електризоване

дзвінок телефону здається ми поза межами
ми поза мережами кількість вхідних обмежена
у стоптаних мештах півночі по місту вештались
кидаєм під ноги пожертви і тіні зрештою

обличчя шарфами вітрами губами… Читати більше...